Александр Авдеенко - Дунайські ночі

Шатров дивився у вікно і посміхався. Скільки разів пролітає він над цим краєм! Давно і навічно закарбувалися в його серці всі ці вершини, похмурі урочища, ущелини, виноградники, ниви і велетенські мости, перекинуті через провалля. Але він завжди радів, коли все це знову з'являлося перед ним. Радів і трохи сумував. Усе довкола таке ж прекрасне, як і раніше, а він уже зовсім сивий, часто прислухається до серця.

Шатров глянув на Гойду, запитав:

— Ну, Васильку, що сказав би наш друг Сірий про такий пейзаж?

— Що?.. Він би спочатку проспівав: «Давно ми вдома не були!..» А потім: «Ось вона, колиска гірської і долинної краси!..»

— Перебрав міру наш Сірий, га?

— Ні, в нормі. Ви гляньте, що робиться внизу! І рай і пекло впереміш.

Гру в «Сірого» друзі придумали давно, і вона стала улюбленою. Голос «Сірого» — це вислови мудреців, філософів, афоризми, приказки, загадки, а часом і власна творчість.

— Йдемо на посадку. Ужгород! — сказав Гойда.

Стояла тиха безвітряна погода, сонце пекло немилосердно, пахло скошеними, ледь прив'ялими луговими травами. Щебетали пташки.

Закарпатська земля! Ще і ще раз вона покликала до себе Шатрова і Гойду. Прикордонний, особливий кран! Десятки і десятки тисяч закарпатців, що втекли у свій час од голоду, злиднів і безправ'я, живуть у США, Канаді, Південній Америці. Тепер багато хто повертається додому. Інші приїжджають у гості, щоб подивитися на рідну Верховину. Але бувають і такі «земляки», які використовують туристську путівку в інтересах містера Даллеса.

Картер оселився в ужгородському готелі «Верховина». Обідав тут же, в ресторані. Вибрав столик біля вікна, звідки було добре видно людну торгову вулицю і міст через ріку.

Офіціант Гонтар, прибираючи посуд, «прибрав» і товсту пачку доларів, яку поклав Картер під серветку.

Шатров був упевнений, що цим діло не кінчиться. Гонтар повинен натомість щось передати.

Поки що американець, пообідавши, пив каву, палив, відпочивав. Шатров працював. Він готувався застукати Картера на гарячому, думав про сліди, залишені військовим аташе в Софійському соборі і на телеграфі, на Академічній вулиці Львова і в ужгородському готелі. Хто ті двоє «студентів»? Куди зникли? Звідки взявся Качалай, доцент з Одеси? Старий агент, витягнутий з-під пласта нафталіну, чи недавно завербований?

Офіціант Гонтар… Досі жив скромно, тихо, ніхто його ні в чому не підозрював. Розконсервований чи прискореним методом залучений якимсь заокеанським дядечком? Що встигла зробити ця, на перший погляд, роз'єднана зграя? З ким зв'язана? Які її найближчі наміри?

Кожна нова операція починалася для Шатрова саме так: що? як? чому? де? коли? звідки? І сміливі думки, і обережні припущення, в основі яких лежить знання характеру противника, його винахідливість.

Багато років прослуживши на варті державної безпеки, Шатров не став самовпевненим, не вважав себе всемогутнім володарем універсального ключа, здатного розкрити всі таємні схованки ворога. Добрий сапер на фронті щодня має справу з вибухівкою, мінує і розміновує, розгадує сюрпризи ворога, але ніколи не забуває, що не має права помилятися. Праця Шатрова ще складніша і відповідальніша. Патріоти ризикують життям, коли це потрібно. Але ніхто, ніде й ніколи не має права ризикувати державною безпекою. Діяти завжди треба безпомилково, завжди на певність, знаходячи все нові й нові способи, влучати в ціль! Запобігати! Вгадувати! Ставити на шляху ворога нездоланні перепони.

На другий день вранці Картер, рум'яний від щойно прийнятої ванни, у свіжій сорочці і світлому легкому піджаці, спустився з другого поверху і, привітно розкланюючись з обслуговуючим персоналом готелю і ресторану, зайняв своє місце біля вікна.

Офіціант приніс сніданок: холодну шинку, яйця, підсмажені скибочки хліба, вершки. Багатозначно поглядаючи на накрохмалену серветку, він промовив звичайну фразу:

— Смачного!

Картер подякував і витягнув з-під серветки маленький, акуратно загорнутий пакуночок.

Гонтар ще не встиг відійти від столика американця, як невідомо звідки з'явилися люди з суворими обличчями, але бездоганно ввічливі.

Картер був настільки приголомшений і збентежений, що навіть не поворухнувся, не спробував кинути під стіл секретні документи. Блідий до синяви, з розширеними зіницями, наче п'яний од наркотиків, американець мовчки посміхався.

Дипломатія, що поробиш!

Посміхався і з ніжною вдячністю тряс усім руки, коли відповідно оформляли документи, як його спіймали на гарячому. Посміхався і тряс усім руки, коли оголосили, що його діяльність несумісна із статусом акредитованого дипломата, і Міністерство закордонних справ СРСР запропонувало йому залишити межі Радянського Союзу.