Богомил Райнов - Ранок дня не визначає

Звичай розв'язувати всі питання в домашньому середовищі, мабуть, уже перетворився на рефлекс, бо Томас цього разу запросив мене на розмову до себе додому. Як людина цивільна, Томас не зобов'язаний ховатися в лісових хащах, тож він зняв цю кокетливу віллу, де можна приймати відвідувачів, не примушуючи їх знічуватися під суворими поглядами вартових.

Сандра зустрічає нас і супроводить до будинку, але тільки для того, щоб проминути його й вийти на галявину по той бік вілли. Схил тут досить крутий, та гостей все-таки приймати можна — тут збудовано кам'яні сходи й тераси. На одній з таких терас, у затінку величезного оранжевого парасоля, гості, які прийшли раніше, уже створили компанію для гри в бридж. Серед них дві незнайомі мені дами і двоє чоловіків — один з них помічник Томаса, другий — Добс — очевидно, помічник Сандри в деяких делікатних питаннях.:

— А ось вам і склад другої партії, — констатує господар, мимохідь кивнувши нам.

— Боюсь, що Мод і досі не відрізнить валета від туза, — заявляю я — відповідно до одержаних інструкцій.

— В такому разі не можу вам запропонувати ніякої іншої спортивної гри, окрім як випити, — добродушно каже Томас.

— Я чув, що ви колекціонуєте старовинні пістолети, — кидаю я, знову ж таки згідно з вказівками Мод.

— Старовинні пістолети? — вигукує господар. — У мене не так багато вільного часу, шановний, щоб збирати колекції. А цю я придбав готовою на аукціоні. Але вона варта тих грошей. Якщо ви цікавитеся старовиною…

Сценка, покликана вмотивувати нашу тимчасову відсутність, досить елементарна й, мабуть, зайва, бо картярі під парасолем не звертають на нас ніякої уваги.

Томас веде мене до свого кабінету, на другий поверх. Вбудовані в стінку довгі полиці бібліотеки захаращені скриньками із шкіри й полірованого дерева, в яких, напевно, зберігається цінна зброя. Однак господар зовсім не збирається демонструвати свою колекцію, він опускається в крісло біля столика під вікном і недбало киває мені на протилежне крісло. Потім закурює сигарету й каже:

— Слухаю вас.

— Гадаю, міс Дейвіс поінформувала вас про нашу розмову…

— Так, вона сказала мені, що ви наговорили їй бозна-яких дурниць, — киває Томас. І, щоб трохи пом'якшити цю фразу, додає: — Я вас не звинувачую. Ви переказали те, що чули.

— Я також не збираюся вас ні в чому звинувачувати, так само не збираюся перевіряти — йдеться про дурниці чи про серйозні речі. Єдине, що мене цікавить, — це угода.

— Атож.

— Це означає, що угоду треба укласти не з вами, а з вашим шефом.

Господар розводить руками, показуючи, що не заперечує:

— То й укладайте.

— Але тут буде потрібна ваша допомога. У вас дуже недовірливий шеф, містере Томас.

— Отже, ви знову звертаєтесь до Томаса. А на якого біса Томасу вам допомагати?

— Щоб запобігти катастрофі.

— Хіба я зазнав катастрофи? — кліпає очима господар.

— Я вже казав, що ваш шеф дуже недовірлива людина. Ця недовірливість зараз найбільше спрямована проти вас.

— Слухаючи вас, можна скласти враження, що ви кожного ранку п'єте віскі з моїм шефом, якого навіть не знаєте.

— Особисто не знаю. Зате я добре знайомий з одним паном, який справді досить часто п'є віскі з вашим шефом.

— Коли ви хочете, щоб наша розмова не перетворилася на пусту балаканину, висловлюйтеся конкретніше: прізвище, професія і таке інше.

Мабуть, не годилося б уплутувати в цю справу Франка, ти я дію згідно з директивою.

— Тепер усе зрозуміло, — каже господар, вислухавши мою інформацію. — Ви поєднали довільні гіпотези вашого Франка з умисними вигадками Ерліха, й перед вами виникла картина катастрофи.

Він замовкає, кліпає оком, наче туди влетіла порошинка, потім спокійно мовить:

— Катастрофи не передбачається.

— Катастрофа неминуча, — наполягаю я так само спокійно. — Якщо ви вчасно не зробите всього необхідного, аби запобігти їй. Райєн має певну думку про вас і конкретний план, як, вас усунути. Йому потрібний не компаньйон, а покірливий слуга.

— Е, я справді не здобув кваліфікації слуги, — визнає господар. — Якщо в цьому моя провина…

Він кидає швидкий погляд крізь напівпрозору занавіску, перевіряючи, чи все спокійно надворі, й запитує:

— А оту нігерійську легенду ви звідки викопали?

— Її викопав Райєн. Можливо, це й справді легенда, але Райєн досить детально вивчав вас, щоб знати, з ким йому доведеться тут працювати.

— Він вивчав наклепи. Гадаю, вам відомо, що особисте досьє здебільшого складається з наклепів.