Юліан Семенов - Міжконтинентальний вузол

Мері, переодягшись, стрибнула в басейн, підпливла до Дейвіда, пірнула під нього й почала цілувати його ноги.

Сан-Дієго, дослідний полігон ВПС США.

Сер Пітер Джонс невідривно й жадібно спостерігав за урочистою, не земною вже, а причетною до космосу церемонією запуску нового типу міжконтинентальної ракети. Навколо Пітера Джонса, що припав до окуляра телескопа, завмерли офіцери й генерали, які спостерігали народження нової зірки. Трохи віддалік, оточений натовпом військових, стоїть Дейвід Лі; пояснення, які він дає, вичерпно короткі.

— Витрати на виробництво наших космічних ракет лише на перший погляд здаються астрономічними. Вклавши сім мільярдів доларів у реалізацію нового ракетного проекту, ми — в стратегічному плані — не тільки роздягнемо Ради, а й не залежатимемо від нафти, яка е, на жаль, кров'ю авіації, хіба це не правда, сер Пітер?

Пітер Джонс одвів погляд від телескопа й посміхнувся:

— Я приїхав сюди, щоб аплодувати твоєму успіхові, Дейв. Я захоплений і розбитий, старій печериці пора на смітник.

Підійшовши до Дейвіда Лі, Джонс міцно обняв його; потім, обернувшись до одного з офіцерів, тихо спитав:

— Чи є у вас гарячий чай?

— Ми п'ємо тільки холодну воду, сер, тут так спекотно.

Пітер Джонс кивнув і попрямував до виходу з бункера. Поруч з ним, попереду й позаду, як тіні, рушили його охоронці.

Він вийшов у нічну задуху космодрому, прислухався до довірливої пісні цикад, сів у старомодний «ролл-ройс» і помахав рукою офіцерам, які проводжали його; червоні ліхтарі броньованого автомобіля сера Пітера швидко розтанули в темряві ночі, немовби їх і не було.

Відчинивши дверці шафки, вмонтованої в спинку сидіння шофера, сер Пітер висунув два телефони — білий і червоний. Знявши трубку червоного, попросив телефоністку на далекій міжнародній станції:

— Будь ласка, моя чарівнице, накрутіть мені Бонн, штаб-квартиру генерала Тома Вайєрса, потім державний департамент, відділ Східної Європи, містера Харві Джекобса; після цього Пентагон, генерала Кірпатріка. Якщо його немає на місці, з'єднайте з номером дев'ятсот сімдесят три сорок два вісімсот сорок сім, а ще мені буде потрібен помічник міністра охорони здоров'я Лодж, Вашінгтон, дистрикт Колумбія, домашній номер сімсот двадцять сім вісімсот сорок чотири п'ятдесят п'ять і, нарешті, Нью-Йорк, двісті двадцять вісім сорок три п'ятдесят дев'ять, професор Томас Бінн.

Сер Пітер витяг з кишені піджака дві капсули з ліками, вкинув їх у рот; охоронець простяг йому пласку пляшку.

— А гарячого чаю у вас немає? — спитав Джонс. — Звичайного гарячого чаю?

— Ми завантажилися холодними напоями, сер. Пітер Джонс відкинувся на спинку сидіння, стулив повіки: обличчя зовсім хворе, не схоже на те, яким воно було десять хвилин тому, в бункері.

Задзвонив білий телефон. Охоронець зняв трубку, ви» слухав абонента, передав її серу Пітеру:

— Державний департамент.

Пітер Джонс кивнув, простяг кволу руку, взяв трубку крижаними пальцями. Але говорив бадьоро й весело:

— Здрастуйте, Харві, вас турбує стара шкапа Джонс. Чи не знайдете для мене хвилин тридцять завтра вранці від десятої до одинадцятої? О'кей. Спасибі.

Новий телефонний дзвінок, охоронець, що сидів поруч, тихо сказав:

— Професор Бінн.

Сер Пітер кивнув:

— Доброго ранку, дорогий Бінн. У вас уже ранок, хіба не так? Я добре попрацював, але боюся — не встигну повернутися до другої години, як домовились, — усе-таки шість годин льоту. Не будете сердитись, коли я прибуду під ваші рентгени о п'ятій? Спасибі. Ні, ні, не тривожтесь, почуваю себе чудово.

Джонс знову відкинувся на м'яке шкіряне сидіння, тихенько застогнав; охоронці мовчки перезирнулися.

— Тут десь поблизу є аптека [2] У США аптека є водночас баром і невеличким універсальним магазином. ? — спитав сер Пітер.

— Усі медикаменти в машині, сер, — відповів охоронець.

— Я питаю, — неголосно повторив Пітер Джонс, — по дорозі на аеродром є якась аптека? Невеличка провінційна аптека, де дають бісові бутерброди й торгують гарячим чаєм?

… Невеличка придорожня аптеки на бензозаправній станції.

Сер Пітер вийшов з туалету, прополоскав рот теплою водою з-під крана, повернувся в затишне, зовсім безлюдне приміщення аптеки-бару, сів за цинкову стойку, всміхнувся фіолетовому негрові в уніформі «Тексако» й спитав:

— У вас є гарячий чай? Дуже гарячий чай?

— Кава, сер, — відповів негр. — У нас тут мало хто п'є чай.

— А якщо я не люблю кави?