Юліан Семенов - Міжконтинентальний вузол

— Дуже шкодую, сер, але тут немає чаю.

Джонс показав охоронцеві очима на музичний ящик. Той опустив монету й натиснув кнопку. Він знав, що любить хазяїн. Зазвучала сумна пісня Чарлі Чапліна.

А в машині пронизливо дзвонив червоний міжнародний телефон; один з охоронців підійшов до Джонса, який знесилено обвис на стойці.

— Бонн, сер. Генерал Том Вайєрс.

— Нехай переключать на цей апарат, — шепнув сер Пітер.

— Який тут номер? — спитав охоронець негра.

— 9742-582, сер, — відповів той.

Охоронець нечутно зірвався з місця.

— Як тебе звати? — спитав Джонс негра.

— Мене звуть Джо Буец, сер.

— У тебе гарне ім'я.

— О так, сер.

На стойці затріщав телефон, негр схопив трубку:

— Аптека-бар «Солодка тиша» слухає.

Пітер Джонс стражденно хмикнув, похитав головою; охоронець вирвав у негра трубку й простяг хазяїнові.

— Здрастуй, Том, — знову бадьорим голосом мовив сер Пітер. — Я, мабуть, розбудив тебе? Пробач, але мені треба, щоб ти завтра ж вилетів сюди з усіма матеріалами. Ти розумієш мене? Не зовсім? Так от, наш молодий друг увімкнув лічильник. Ми програємо темп. Я жду тебе, Том.

Пітер Джонс віддав охоронцеві трубку. Той опустив її на важіль.

— Налий мені склянку окропу, синку, — попросив Джонс негра.

— У нас немає звичайної гарячої води, сер. У нас тільки гаряча кава.

Джонс зітхнув, охоронець допоміг йому підвестися; човгаючи ногами, старий під звуки сумної пісні Чарлі Чапліна підійшов до своєї величезної машини.

Охоронець, підтримуючи Пітера Джонса за лікоть, посадив його в машину, і саме тоді задзвонив білий телефон. Охоронець зняв трубку, вислухав того, хто говорив, прикрив мембрану долонею:

— Помічник міністра охорони здоров'я містер Лодж, сер.

Пітер Джонс мовчки простяг руку до трубки:

— Дорогий Коні, здрастуй! Ні, я дзвоню з півдня. О-о, почуваю себе прекрасно! Послухайте, ви ж пропустили два засідання нашої ради акціонерів, тому я розпочну проти вас бійку. Або ж знайдіть для мене час уранці, разом поснідаємо. О'кей? Спасибі. Зустрінемося в Бернс-Хаузі.

… В ресторані Бернс-Хауз було тихо й безлюдно, тільки двоє гостей — помічник міністра охорони здоров'я Коні Лодж і сер Пітер.

— Кого це має переконати, сер Пітер? — замислено спитав Лодж, вислухавши старого.

— Це має злякати, Коні.

— Ні, все-таки кого?

— Громадську думку.

— Громадську думку роблять, сер Пітер. І на удар, який ми обрушимо на Дейвіда Лі, його «Місайлс Індастрі» відповість зустрічним ударом.

— Безумовно. Тільки коли? Фактор часу за нами, та й, крім того, їм важче лякати людей, ніж нам. Я і наша корпорація — це літаки. До нас уже звикли, літаки стали побутом. А ракети, які заражають навколишнє середовище й викликають ракові захворювання в людей, особливо в південних штатах, я підкреслюю — в південних штатах особливо, — таке не може не сприяти породженню страху.

— Думаєте, це перешкодить «Місайлс Індастрі» одержати сім мільярдів доларів у конгресі?

— Навряд. Але це допоможе нам одержати не менше. Ми змушені думати про майбутнє: затінок у пустелі створюють саджанці, яким усього лише рік. Створити тінь, — сер Пітер посміхнувся, — аналогічне поняттю кинути тінь, у нашому жорстокому ділі принаймні. Якщо ви зможете зорієнтувати серйозних учених на таку кампанію страху, — мої газети випустять залп проти Дейвіда Лі. Негайно.

Для цього потрібен виступ двох-трьох сильних наукових оглядачів, сер Пітер, задумливо озвався Лодж. — Потрібні зірки. І ці зірки мають так і таке розповісти Америці, — і не тільки південним штатам, на які ви завжди ставите, а й північним, — про те, що нова ракетна індустрія Дейвіда Лі може принести нашій країні, щоб люди здригнулися від жаху. Лише діставши подібний привід, я зможу розпочати офіційне розслідування.

На весь екран — величезне серце Пітера Джонса. Професор Бінн відірвався від рентгеноскопа, подивився на колег.

Перший професор:

— Він приречений. Він може померти зараз, тут, на столі.

Другий професор:

— Дивно, що він ще ходить. У нього клапті, а не серце. Скільки йому?

Професор Бінн:

— Вісімдесят. Як ви ставитесь до операції на митральному клапані?

Третій професор:

— Скільки він коштує?

Професор Бінн:

— Не менше трьохсот мільйонів. А втім, ніхто цього не знає точно. Але якщо його виберуть на третій строк, він коштуватиме мільярд, у цьому я не маю сумніву.

Перший професор:

— Оберуть його чи не оберуть — це не так важливо: він проскрипить півроку. Це максимум.