Андраш Беркеші - Списоносці

— Дивись, — показав я пальцем на карту, — оце тут Радянський Союз. Сто вісімдесят мільйонів людей. Будівництво іде шаленими темпами. Тут комунізм міцно стоїть на ногах. Завдання Радянської Росії полягає в тому, щоб розв'язати світову революцію. Перший етап — Європа, другий — Азія. Ну, а тепер глянь сюди, — я показав на Англію, Францію, Німеччину. — В цих країнах панує капіталізм. Долю Європи, її майбутнє вирішить Німеччина. В Німеччині росіяни мають близько восьми мільйонів боєздатних союзників. У Франції теж є значні сили комуністів. Якщо в Німеччині переможуть комуністи, вони разом з росіянами здобудуть перемогу у всій Європі. Отоді й нам буде каюк, бо комуністам зовсім не потрібні кавалери ордену героя якісь там Райнаї і баронеси Редеї. Тепер розумієш? Або комуністи, або Гітлер. Іншого шляху немає.

— Так.

— Гітлер — ворог комунізму. Якщо його підтримають, він матиме шанси на перемогу. Ну, а кого, по-твоєму, підтримуватимуть англійці?

— Ясно, що Гітлера, — відповіла Магда.

— А ми кому повинні допомагати?

— Гітлеру.

— Ото ж бо. Ми повинні допомагати чоловікові з вусиками, хоч як людина він, може, і-не викликає в нас симпатії. Бо не забувай, Магдо, що в нашій нещасній країні теж живуть і діють комуністи».

Задзвонив телефон. Коронді взяв трубку.

— Заходьте!

Підполковник прибрав зі столу папери, поклав папку в сейф.

Привели Жолта Райнаї. Його поголили, але обличчя було пом'яте, синці під очима свідчили про безсонні ночі. Райнаї застиг біля дверей, тримаючи перед собою в лівій руці, неначе захисний щит, папери. Праву руку він притис до арештантських штанів.

Коронді зміряв Райнаї довгим поглядом. «Які святенники вони тепер, — думав він. — Але якими мерзотниками бувають, коли мають владу. Який безсоромно безжальний і цілеспрямований вбивця його батько. Та й синок нічим не кращий, хоч цьому злочинцеві й бракує батькової вишколеності. Ще не встиг стати таким закінченим мерзотником, хоч уже кинув свою частку до диявольської справи. Акош Райнаї спокійно описує свої вбивства. Для його сина теж не проблема позбавити людину життя. Бідолашна Вероніка… Її вбивцю ще й досі не покарано. А сталося це давно, десять років тому…»

— Підходьте ближче і сідайте, — рішуче сказав підполковник.

Арештований якось незграбно, невпевнено сів перед столом, поклавши руку на коліно. Коронді помітив, що Райнаї проймає нервовий дрож. Видно, він не чекав, що його викриють. Злочинець розраховував, що тюрма стане для нього схованкою. Нікому й на думку не спаде шукати його там. І от усі розрахунки полетіли шкереберть. Райнаї ще не встиг виробити захисної тактики і рухався навпомацки, як у темряві.

Злочинець сидів, ніби аршин проковтнув, навпроти підполковника. Чекав питань. Нерви його були вкрай напружені. Думки кружляли навколо одного: що вони знають про нього і які в них докази? Райнаї тривожили не так давні справи, як післявоєнні. Відтоді минуло десять років. Дещо уже й застаріло, стало нецікавим, доказати важко. Хоч є один момент, який може дуже погіршити його становище. Та про це, крім батька, ніхто не знає. Можливо, знав про це і дядько Титус, але він, напевно, не сказав. Ага! Ще якось Жолт вибовкнув Марії. Проте вона далеко. З цього боку теж нічого не загрожує.

А інші давні справи?.. Він чув, що під час заколоту багато документів було знищено. Отже, могли бути знищені й свідчення, зроблені проти нього в 1948 році! Тоді все ж таки в чому справа? Як виявили його справжнє прізвище? Невже провалилися резидентури? В такому разі кінець усьому. Докази проти нього будуть незаперечними.

Що може знати про Жолта цей грубий нечема, підполковник-вискочка? Він поводиться так, наче в його руках козирі. А може, в нього і немає козирів, може, це просто блеф. І Райнаї вирішив нізащо не піддаватися. Нехай викладуть карти на стіл. Треба побачити, що в них у руках.

Хвилинну тишу порушив Коронді.

— Якщо у вас є прохання або скарги, можете сказати про них перед тим, як я розпочну допит.

— У мене нема скарг.

— Ваш стан здоров'я?

— Дякую, пане підполковник. Якщо не зважати на незначний грип, я цілком здоровий.

— Пришлю до вас лікаря. Дайте ваші записки. Підготували їх?

— Так, будь ласка, — Райнаї передав папери Коронді.

Підполковник пильно вдивлявся в лице арештованого.

— В цих записках ваші щирі зізнання, так?

— Так. На всі питання я дав правдиві відповіді.

— Отже, тепер ви написали протилежне вашим попереднім свідченням?