Тетяна Ковтун - Полонез для мера

– Інваре!

Три постаті здійснили три кола навколо озерця, а потім попрямували до джерела, де Сашко зібрався набрати води. У його рюкзаку торохнули порожні фляги.

Ася аж задихалася, ледь встигаючи за своїми супутниками.

– Ну і кличка у твого пса. А ти знаєш, що означає слово «інвар»? Це сплав заліза з нікелем.

– Тобі видніше. Це ж ти у нас після технікуму подалась у металургійний інститут.

– …і набула там спеціальності «обробка металів під тиском». Але від того диплома залишився тільки спомин. Ти ж знаєш, наше славнозвісне конструкторське бюро давно спочило з Богом.

– А де тепер твоє місце базування?

– А! – розпачливо махнула рукою Ася. – Усього-на-всього міський Центр технічної творчості для юнацтва. А ти, бачу, як завжди, на висоті. Але чому сам? Невже з часу, як пішов від Томки, не вподобав собі іншу красуню?

Генерал хотів відмовчатися, але нагадування про дружину його зачепило.

Він уточнив:

– Не я пішов, мене «пішли». Через Олега…

Підла Аська, давня подруга дружини, хотіла підштовхнути співрозмовника на дальшу відвертість.

– Не вірю! Такий мент, як ти, може скрутити будь-якого злодія, а не те, що якогось сопляка з пайкою в кишені….

Верес глипнув на колишню однокурсницю і бовкнув похмуро:

– Не мій він… син. У тім-то й справа.

Ася це знала.

Генерал зі своєю приятелькою ще довго роззиралися на всі боки, підходили до скель, торували притрушені листям стежки, поки не зупинилися біля полеглої сосни, чий стовбур можна було використати замість тимчасового столика. З Вересового рюкзака визирнули бутерброди, з Асиного – апетитні пиріжки.

– З м’ясом, – сказала вона. – А ці із сиром.

Такого смачного наїдку Сашко давно не мав.

– А признайся, колись усі ми – ти, Рустем, Тамара, Антоніна, я – були непоганою командою, – знову ятрила Вересову душу Аська. – Пам’ятаєш, як ми мріяли побудувати фонтани? Кожен – свій, казковий, неповторний. Ми вважали себе майбутніми зодчими, особливо ти, тому що перед тим закінчив художню школу. Носився з ескізами, ходив на етюди…

– Так… Тільки Томці забракло терпцю робити креслення, перейшла в торговельне училище. А мені, можливо, колись знадобляться ті ескізи і креслення.

– Ти думаєш? – жінка проникливо, як це вміла тільки вона, чиркнула очима.

– Життя непередбачуване…

– Боїшся, що станеш аутсайдером?

Ася знала, що з якогось часу її приятель почувався непевно у високих службових кабінетах. Крім усього іншого, в його життєписі наближався термін, коли міліціонерів зазвичай відправляють у запас. Знаменитий детектив, красень, освічена і сучасна людина… Можливо, хтось і виявив би бажання назавжди позбутися генерала, відібравши у нього улюблену роботу. Шкода, якщо таке станеться, – подумала Вуїч. Маючи чималі достоїнства і заслуги, досягаєш певного рубікону: ти у розквіті життя, на піку можливостей, а тебе відправляють униз, щоб ти казна-де подівся, на пенсію, де втрачаєш відчуття власної ваги і навіть часу. Хоча трапляється й навпаки – значно підвищують по кар’єрній драбині. А чому б і ні? Ася була переконана, що генерал Верес міг легко скласти конкуренцію навіть чинному міністру, під яким захиталося крісло.

– Моя репутація відома, анкету вивчено уздовж і впоперек. А від долі не втечеш. Починав навчання як небіж репресованого, одружився по-дурному на нелюбій у двадцять один рік, потім усиновив дитину, яка зіпсувала мені кілька років життя…

– Але ж було кохання, – сказала Ася.

Олександр скрушно хитнув головою. Вони обидва як ніхто добре знали початок цієї історії.

….Одна з сестер Бобрових, білявка Антоніна, була простішою, а от старша на рік чорнява Томка ставилася до всіх з погордою, і це тим сильніше роздражнювало Сашка. Він знемагав від кохання і терзався думкою про те, що старша сестра могла б стати його трофеєм на святі молодості, але чи стане? Він був довготелесим прищавим хлопчаком, який безнадійно уклепався у принцесу і, власне, тоді вирішив стати гідним уваги такої дівчини, як Тамара Боброва. А поки що він ходив в ескорті у Рустема Аннаєва, чий батько повернувся з Великої Вітчизняної війни героєм. У цього таджика був статус принадного жениха, уславлений батько нічого не шкодував для сина. Рустем знав про невимовні любовні страждання друга і ставився до них поблажливо. Мовляв, мати такого друга ніколи не зашкодить.

Друзі одночасно пішли служити до армії. Дівчата нібито не були проти дружити з ними й надалі. А потім сталося перше серйозне потрясіння для Сашка – Аннаєв і Тамара несподівано побралися. Який кидок! Рустем скористався тим, що вийшов на дембель трохи раніше. Чи то через розпач, чи то заради бравади Верес зопалу враз одружився на Антоніні Бобровій. «Дозволь бути ангелом-хранителем поряд з тобою!» – казали його очі, звернені до Тамари. Саме так, поряд. Після подвійного весілля впоратися з цим надзавданням, з технічної точки зору, було просто: обидві молоді сім’ї мешкали в одній просторій квартирі. Але, щоб переступити поріг сусідньої кімнати і взяти Томку за руку, – для цього існував вищий, моральний поріг. Потім він таки звабив цю принцесу і під осудливий шепіт рідні повів її до загсу…