Кірстен Бойє - Скоґландія

— Та не називай мене «ваша високосте», Ярвен! — промовив Норлін. — Ми ж бо з тобою разом стільки всього зазнали… А скільки зазнаємо ще! Тож, як на мене, буде не зовсім правильно, якщо ти називатимеш мене так і далі. Оця дистанція!.. Ні, не називай мене «ваша високосте». Називай мене… — Він завагався. — Дядьком!

Ярвен помітила, як Больштрем з Гільґардом перезирнулися.

— О, та це ж непогана ідея! — вигукнув Гільґард. — Як-не-як, наш віце-король — дядько нашій принцесі, а ти граєш її роль. Дядько! Це просто чудово! — І кивнув головою кухарці, яка, тепер уже заспокоївшись, поклала йому останньому.

Чому вони привезли до Естерлінда саме цю дівчину? Ярвен схилилася над тарілкою й заходилась розбирати рибу. Скільки разів мама показувала їй, як це треба робити, коли Ярвен була ще маленька! Чому вони не взяли сюди справжню кухарку — оту дебелу руду жінку, яка тоді, на кухні в замку, так співчутливо звернулася до неї, Ярвен?

Коли Ярвен збагнула це, в неї мало не впав з виделки шматочок рибини. Кухаркою вони надто дорожили! А цією молоденькою дівчиною — ні.

Нікому з тих, хто, крім віце-короля та його довірених, опинився сьогодні в Естерлінді, хто знав її як Ярвен, а згодом — як принцесу Малену, хто довідався про обман, — нікому з цих людей уже не судилося вийти на волю. І темниця — ще не найгірше, що їх чекає.

Ярвен схлипнула. Каїрою вони не дорожать. Вона — просто дівчина з Північної Скоґландії, дівчина, яких тисячі, а її кухарське мистецтво навряд чи має для них якесь значення. Її можна тримати тут, скільки вона буде потрібна, а потім за нею вже ніхто не шкодуватиме.

— Ярвен! — озвався Норлін і підхопивсь на ноги. — Ти й досі… Невже ти й досі не можеш забути, що вони з тобою робили, маленька моя Ярвен?

Ярвен похитала головою. По щоках у неї котилися сльози. Ці люди без вагань уб’ють маленьку кухарку, щойно вона стане їм непотрібна.

— Ні, — прошепотіла Ярвен. — Вони були такі жорстокі…

Підвівши очі, вона вздріла довгий, допитливий погляд Больштрема.

— Я не можу їсти, — прошепотіла Ярвен. Тяркс відвела її назад до кімнати.

На ключ її двері вони не замкнули — мабуть, не мали жодного сумніву в тому, що Ярвен звідси не тікатиме. Та й навіщо це їй, адже вона щойно повернулася до них сама, добровільно. Звичайно, надаючи їй свободу, вони дбали й про те, щоб у неї не прокинулася підозра, бо лише так вона могла грати відведену їй роль правдоподібно. Тому вони мали бути з нею обережні.

Прийшла Тяркс і допомогла їй роздягтися й позаслоняти на ніч штори на вікнах.

— На добраніч, Ярвен! — сказала вона. — Завтра світ матиме знов уже зовсім інший вигляд.

«Мама теж так каже».

Як тільки Тяркс пішла, Ярвен вислизнула з ліжка й знову вдяглася. Вона мала щохвилини бути готова втікати. Думки в голові крутилися так швидко, що вона не встигала затриматися на жодній з них. Вона й досі нічого не зробила. Вивідати, де тримають короля, не пощастило, і що довше Ярвен про це замислювалася, то глибше переконувалась, що нічого не довідається й найближчими годинами. Больштрем не дасть їй порозмовляти з Норліном сам-на-сам: він боїться, що віце-короля підведуть його батьківські почуття. Та навіть якщо Больштрем і залишить їх самих, то чом би це віце-король мав розповідати їй, де тримає в полоні короля? Норлін, хоч вона й називає його дядьком, не зізнається навіть, чи король іще живий.

Цікаво, як усе це уявляла собі Нагіра? Що вона, Ярвен, почне до нього підлещуватись, показувати, як ним захоплюється, аж поки він викаже їй усі свої таємниці? Це просто смішно. Єдине, що вона може зробити, — це підслухати.

Ярвен сіла в ліжку. Атож, післухати! Вона підслуховувала, звичайно, й досі, й навіть сама того не бажаючи. Ті фрази весь час крутилися в її голові, вона вже дещо знала, і знала давно. Треба було тільки збагнути, що ті фрази означали.

«Тому перевозити його, на мою думку, — абсолютно зайве! То просто випадковий збіг — те, що її також…»

А ота поквапність, з якою Больштрем урвав Норліна?! Віце-король не повинен був говорити далі — говорити при ній, так, щоб вона його почула. Що могли виказати їй ті його слова?

«…перевозити його… абсолютно зайве». Ну, звичайно! Його! Короля, кого ж іще!

Отже, Больштрем перед тим, мабуть, на цьому наполягав. Чому Больштрем хотів перевезти короля з його таємної в’язниці? Це якось стосувалося її. «То просто випадковий збіг — те, що її також…»

Що її також… що? Ярвен злізла з ліжка й підійшла до вікна. Десь там, на пагорбі, решта сиділи тепер теж біля вікна, очікуючи на її сигнал. Ох, якби ж можна було їх спитати…