Кірстен Бойє - Скоґландія

— А чому ні? Ви могли б віддати мені мого мобільника, або знайдемо десь телефон-автомат. Я зателефоную матері й про все їй розповім, і тоді вона…

Малена нарешті переплакала й тепер мовчки дивилася на Ярвен.

— Вона зателефонує матері! — перекривив ту Йоас.

— А чом би й ні? — мовила Ярвен. Вона відчувала, що помалу в ній прокидається лють на цього хлопця. Розумнішого плану однаково ж не було. — Поки ви не забрали в мене мобільника, я весь час надсилала їй есемески.

— Що-що ти робила? — перепитала Малена.

Ярвен була рада, що принцеса вочевидь нарешті заспокоїлась.

— Адже їй хотілося знати, як у мене тут справи! — пояснила Ярвен. — Я й так була дуже здивована тим, що вона дозволила мені піти на кастинг. А тепер мама могла б, наприклад, розказати про все у нас в поліції.

— Ти надсилала їй есемески, — промовив Йоас. — І вона тобі відповідала.

Ярвен енергійно кивнула головою й підтвердила:

— Ну, звісно! А що ж ти думав? Мати в мене страх як легко впадає в паніку! Мені все одно вже здавалося…

— Із закордоном у нас зв’язку немає, — перервав її Йоас. Він порився обома руками в простирадлі й видобув ще дві бляшанки. — Сочевиця? Мексиканський бобовий суп?

— Як?! — перепитала Ярвен. — Із закордоном немає зв’язку?

— Сочевиця й горох — поєднання, певна річ, не з найкращих. Мексиканський бобовий суп — теж, мабуть, не те.

— Як це немає зв’язку?! — вигукнула Ярвен.

— У нас із закордоном зв’язку немає, — спокійно промовив Йоас. — Ну, тоді сочевиця. У Скоґландії власна мережа, зателефонувати за кордон ти не маєш змоги. І з-за кордону ніхто не має змоги. Малі, ану подай мені отого камінця.

Ярвен уп’ялася очима в Йоасові руки, що намагалися без відкривачки впоратись із другою бляшанкою.

— Але ж мама щоразу мені відповідала! — вигукнула Ярвен. — Відписувала на всі мої повідомлення!

«Ярвен, люба моя, — пригадала вона. — Я тебе люблю». А втім, мама так ніколи не казала. Це на неї не схоже. Та ніколи вона так і не писала…

— Тобі хтось відповідав, — сказав Йоас. — Тільки не твоя мати, це вже напевно.

«Щасливо повеселитись, Ярвен! В останні роки я тобі, мабуть, не все дозволяла…»

Ні, це писала таки не мама. Вона ніколи б не…

— Але як же вони змогли?! — вигукнула Ярвен. — Як вони це?..

— Чи брали вони коли-небудь у тебе мобільника? — спитала Малена і, наморщивши лоба, принюхалась до сочевичного, супу. — О Господи! Невже не можна було поцупити щось інше, Йоасе?!

Ярвен згадала Реперів готель, списки, до яких вони вписували свої імена. «Цінні речі можна поки що лишити внизу моєму колезі, він видасть вам квитанцію… Не бійся, ми їх повернемо. Ранець? Мобільник?»

— Але ж у такому разі мама навіть не знає… — прошепотіла Ярвен. — У такому разі вона, мабуть… Адже я ще в п’ятницю пішла з дому! — Вона підхопилась на ноги й вигукнула: — Та мама ж від страху збожеволіє! Я маю якось… Я ж маю їй…

Йоас простяг Ярвен бляшанку, пропонуючи їсти, й сказав:

— Якщо хочеш іще, поквапся. То що ти там маєш зробити? І як? Ти звідси не виберешся, та й годі. Повір мені, скоґландські кордони на замку.

Ярвен хотілося кинутись бігти, наскакувати на дерева, трощити…

— Але ж я не можу їй!.. — закричала вона. — Ви не розумієте! Мама й так завше дуже тривожиться!

Кутики рота в Йоаса скривились, і він промовив:

— Ти ба! Її мама, її мама! То нам тепер що — перепудитись і рвати на голові в себе волосся? Подумаєш, яка велика ти цяця! Он Малениного батька вони вбили, мого в цю хвилину, мабуть, саме катують, а ти тут не знаходиш собі місця, бо твоя люба матуся, бачте, трохи потривожиться?! — І пожбурив порожню бляшанку в кущі.

Ярвен затулила долонями обличчя. Йоас мав рацію. Але хіба їй легше через те, що іншим ще тяжче? Не легше ні їй, ні мамі.

Зненацька Ярвен сіла й вигукнула:

— Та, власне, це, може, й краще! У такому разі вдома мене вже кілька днів розшукує поліція! І коли вони опитають людей, то дізнаються про кастинг, і тоді натраплять на мій слід, і тоді…

Малена підвелася, ступила до Ярвен, сіла поруч і тихо сказала:

— Ми так не думаємо. Бо коли вони тебе… Ми не думаємо, Ярвен, що вони підуть на ризик. Гадаємо, що твою матір вони…

Вона змовкла.

— Що вони принаймні подбали про те, щоб мати тебе не розшукувала, — доказав за Малену Йоас. — Навіть коли між скоґландською поліцією й поліціями в решті Європи немає, звісно, жодних угод. Але вони діють напевно, повір мені.

Ярвен зробилося недобре. Ліс довкола пішов обертом, крутився все швидше, швидше, потім в очах у неї потемніло.