Кірстен Бойє - Скоґландія

— Вони хочуть убити ватажка бунтарів, щоб той не встиг нічого скоїти! Вони не бояться вбивати. Не бояться, бо це їм вигідно.

Малена затулила долонями обличчя й заридала.

«Одначе вони розповіли мені не все, — подумала Ярвен. — Не знаю, чому я цього така певна, але вони розповіли мені ще не все».

Вони вирушили в дорогу, аж як стемніло.

— Куди це ми? — поцікавилась Ярвен.

Малена знизала плечима й відповіла:

— Треба роздобути чогось поїсти. Подивитись останні новини. Я маю знати, що діється.

— Гадаєш, вони публічно оголосять нас у розшук? — спитала Ярвен.

— Нізащо! — засміялась Малена. — Адже тоді випливе на поверхню те, що я зникла! Що я не підтримую планів віце-короля! Норлін знайде якусь відмовку й пояснить, чому я не очолюю разом з ним параду. Але я не маю сумніву: він аж кипить від злості. Тепер він має щось придумати й без моєї підтримки остаточно переконати народ у тому, що нам потрібні закони, спрямовані проти півночі, що нам треба ввести туди війська. Кортіло б мені знати, що ж саме він вигадає.

Ярвен не пригадувала, щоб коли-небудь у житті щось украла, але цього разу навіть не відчувала ані найменших докорів сумління. «Хто голодний, той мусить їсти, — міркувала вона, стоячи насторожі на вузенькій вулиці, поки Йоас виймав шибку в самотньому будинку і обережно влазив у вікно. — А тягати з поля овочі та фрукти ще рано, вони там ще зелені. Достигли тільки полуниці, а морква ще зовсім маленька й така бліда…»

Йоас скочив з підвіконня на землю. У будинку він стяг з ліжка простирадло й нагріб у нього всього, що знайшов їстівного: хлібину, сир, низку сосисок, макарони (цікаво, де вони їх варитимуть?), а також бляшанки з супами, одну з яких у лісі вони відразу й відкрили за допомогою Йоасового ножа й камінця.

— Мням, яка ж смакота цей холодний гороховий суп! — промовив Йоас.

Вони передавали одне одному бляшанку, по черзі гучно сьорбаючи з неї суп.

— Холодний гороховий суп без ложки! Як у п'ятизірковому ресторані! — приказував Йоас.

У п'ятизірковому ресторані Ярвен не бувала зроду. Вона уявила собі, що сказала б мама, якби цієї хвилини побачила доньку.

— Чого смієшся? — спитав Йоас, передаючи Ярвен бляшанку.

Ярвен надпила великий ковток.

— Моя мати… — промовила вона й потяглася по сосиску.

Йоас кивнув головою, дозволивши так їй узяти.

— Вона просто вмерла б! — доказала Ярвен. — Річ у тім, що вона веде курси… доброї поведінки!

Малена гучно схлипнула.

— Я думала, ви посмієтесь, — злякано промовила Ярвен. — Мені це здалося смішним.

Малена кивнула головою й спробувала всміхнутися.

— Ні, більше не хочу, дякую, — сказала вона, коли Йоас простяг бляшанку знову їй. — То ви гадаєте… — Вона завагалась, і Ярвен помітила, що принцеса все ще намагається стримувати сльози. — Що Норлін мого батька… Що батько не просто…

— Лірон так вважає, — сказав Йоас. — Адже він ще ввечері був у нього. І тоді твій батько почувався, як завжди, добре. Це взагалі дуже дивно, що король саме тоді, коли їм було так потрібно, взяв і ні сіло ні впало помер.

Малена схлипнула, а Ярвен заходилася шукати в кишенях штанів носову хустинку. Мама завжди стежила за тим, щоб донька носила з собою паперові хустинки. Але цього разу кишені в Ярвен були порожні.

— Лірон не хотів, щоб я тобі про це розповідав, — промимрив Йоас, кинувши їсти. — Казав, що це завдасть тобі ще більшого горя. Норлін пов’язував з тобою свої плани, і Лірон не вірив у те, що з його боку тобі загрожує серйозна небезпека. Тим-то нам і не треба тебе застерігати, казав він.

Малена втерла долонею обличчя й прошепотіла:

— Я й сама не знаю, чому реву. Адже сльозами його однаково вже не повернеш!

— От мерзотник, цей Норлін! — мовила Ярвен. — Він був якийсь такий… такий сентиментальний! Від нього можна чекати чого завгодно!

Йоас, не слухаючи її, провадив:

— Але тепер, здається мені, ти маєш знати про це, Малено. Бо тепер, коли вони збагнули, що тобою вже запевне не скористаються, вони не побояться, мабуть, і того, щоб тебе… всіх трьох нас…

Ярвен дивилася на нього широко розплющеними очима.

— Так, — нарешті промовила вона. — Я це теж припускаю. — Вона припинила жувати. — Тому нам доведеться якось… Нам доведеться зі Скоґландії вшиватись! У мене вдома ми розповімо всю цю історію на телебаченні, й тоді…

— От мудра голова! — засміявся Йоас.

Ярвен помовчала, розмірковуючи, образитись на хлопця чи ні. Нарешті озвалася: