Юліан Семенов: Аукціон

Саме тоді ввійшов Ростопчин; ох, подумав Степанов, слава богу; я навіть боявся думати про те, що він не прийде; яке біле обличчя, майже крейдяне; видно, годився у перукарні, від них завжди виходиш білий, вони роблять масаж і компрес; а потім пудрять.

Він шепнув Годфрі:

— Прийшов Ростопчин.

Той ледь повернув голову, Ростопчина провели на залишене для нього місце в першому ряду. В правій руці він держав картину, в лівій — газету, яку передав француженці, шепнув їй щось на вухо, та кивнула, піднялася на сцену, дала Степанову вечірній випуск; він зразу ж побачив заголовок, фотографії, повернувся до Годфрі.

— Мабуть, хтось привіз сюди саме цей випуск. Не заважайте людям робити своє діло, нехай роздадуть, я — відповім.

— Пропаганда не пройде. Я вдарю вас перший.

Степанов посміхнувся.

— Але ж буває іноді правдива пропаганда, чи ні?

(Фол зняв телефонну трубку, тільки-но почув дзвінок.

— Ну? Почалося?

Але відповів не Джільберт, а жіночий голос:

— Пробачте, сер, вам надійшов пакет із Гамбурга. Прислати зараз, чи ви заберете, коли будете вечеряти?

— Пришліть, будь ласка.

Фол подивився на годинник; минуло сорок три хвилини; пора б. Закурив, жадібно затягся, подумавши, що сигарета краща за віскі; завтра піду в сауну, випарю всю нікотинову гидоту й замовлю масаж, на годину, не менше. Сегментальний, радикулітний, хребетний — все це дурниці, потрібен загальний, від голови до п’ят, добре, якби робила жінка: в Японії вони масажують надзвичайно.

Фол посміхнувся, згадавши, як він прилетів у Токіо; хлопець, чимось схожий на Джільберта, котрий представляв контору , запросив його в лазню; ви повинні знати, Джос, тут чудовий масаж, ніхто в світі вам такого не зробить; Джос купив талон на «масаж першого класу; «японський Джільберт» — він одержував удвічі більше, ніж Фол, Ленглі завжди економило на командировочних, зате людям із резидентур платило чималі гроші — замовив «екстра-клас»; до Фола вийшла чарівна японочка в бікіні, а до того цибатого Джільберта привели товстючого чоловіка з біцепсами; Фол упав на підлогу від сміху; воістину, бог карає скупість.

… Фол угадав дзвінок за мить до того, як він пролунав.

— Він прийшов, — сказав Джільберт.

— Починайте.

Фол поклав трубку, потягся з хрускотом; все, почалося; Джільберт запише те, що там відбувається; може бути істерика в Гадиліна — на мою користь; він не мій кадр, а Лейнза; нехай той і відмивається; я завжди казав, що ними треба керувати жорсткіше, перевіряти кожне слово; пускати боротьбу на самоплив — значить, зраджувати її. Бабські наскоки на Ради, зведення старих рахунків — це не метод; Москву треба без упину плутати; хвалити те, що хвалять вони, лаяти те, що там критикують; внесення сум’яття — запорука успіху. Концепція насильного повалення ладу — утопія; точно розроблений заклик до критики існуючого викличе там куди більший шок, ніж нападки з підворотні на все, що ними створено. А моє діло я все-таки доведу до кінця; альянс Ростопчина із Степановим буде зруйновано, неможливість дружнього діалогу буде доведено; ось як треба працювати. Повернення викраденого нацистами — фікція, ще одна операція, задумана площею Дзержинського; нехай відмиваються, якщо зможуть; ставлю дев’яносто дев’ять проти одного, що акції нашої «АСВ» попруть угору.)

Степанов дивився в темний зал, намагаючись побачити обличчя й зрозуміти, хто прийшов сюди для того, щоб зробити своє діло ; але сутінки були особливі, розчиняли в собі людей; сиди на сцені в промені сліпучого прожектора й відповідай на запитання.

— Всі переглянули публікацію? — спитав Степанов.

По реакції зрозумів, що всі.

— Те, що тут надруковано, — правда. Дійсно, я схиляюся перед пам’яттю Че і пишаюся тим, що був з ним знайомий; дійсно, я захоплювався тим, що зробив для Панами генерал Омар Торріхос, і оплакував його загибель, дивну загибель, угодну його ворогам. Дійсно, я був з партизанами Лаосу і солдатами В’єтнаму під час війни. На жаль, я не захистив дисертації, тому в мене немає титула «доктора», але, як ви розумієте, тут мають на увазі Зорге, його називали «доктором». Може, ви пригадуєте фільм Іва Чампі «Хто ви, доктор Зорге?» про Зорге. Так от, все-таки називайте мене просто Степановим, а титул «доктор» залиште тим, хто готував цей випуск.

У залі засміялись, і сміх був доброзичливий.

Дівчина (здається, англієчка, вони раптом стали всі на одне лице, дуже гарненькі, милі, схожі одна на одну, ось що робить форма, навіть така продумана, як. у них) принесла Годфрі ще скриньку з запитаннями. Туди ж заткнули гамбурзьку газету; Годфрі переглянув газету, подав Степанову; впадала в око шапка: «Хто постачає гроші російському письменникові Степанову?» У врізці йшлося про те, що активність Степанова у Федеративній республіці носить політичний характер — спроба дезавуювати тих, хто під час війни виконував свій солдатський обов’язок; далі було інтерв’ю Золле; прізвищ людей, кому платив Степанов, не назвали.