Віктор Тимченко - Ключ від чужого замка

Норман напружив свою пам'ять, аби в подробицях пригадати увесь той матеріал, який підготували спеціально для нього у відділі і який він перечитував рядок за рядком останніми днями. Нюх вченого і досвід давнього співробітника ЦРУ правильно підказали йому тему — і Том це зараз підтвердив — але він ніяк не міг вхопитися за факт. Він плавав у своїх умовиводах, відпрацьовував варіанти, але алгоритм не складався через одну, здавалося б, дрібницю — його аналітичні побудови не мали точки відліку, системи координат, у яких все це могло стати реальністю, а не лише красивою, але ефемерною грою збудженої фантазії. Зараз цей факт з'явився, але Норман забобонно боявся його злякати, боявся, що, повіривши в нього, піде на прив'язі у своєї власної ідеї. Тому єдино правильною тактикою в розмові зі Стоддардом могла бути конфронтація, пікірування з будь-якого, найменшого приводу.

— Отже, — почав Норман, — в Радянському Союзі сотні тисяч віруючих, принаймні ми про це так говоримо. Там є стільки напрямків і течій, що жодна країна, напевно, не витримала б такого засилля богів. Якщо з православ'ям та католиками більшовики мають нині нормальні стосунки, то в протестантстві є кілька конфесій, діяльність яких виходить за рамки їхнього законодавства про культи. Це свідки Єгови, євангельські християни-баптисти — ініціативники, вірні й вільні адвентисти сьомого дня, це, нарешті, християни євангельської віри, або, як їх називають, п’ятидесятники.

Слухаючи все це, Стоддард не забував пригубити келих, і Норманові було страшно, що в одну мить старий без пам'яті впаде на підлогу і до завтрашнього ранку двох слів зв'язати не зможе. Але старий професор, наче перейшовши невидиму межу, з кожною чаркою ставав ніби тверезішим.

Як на доказ цього Стоддард докинув:

— П'ятидесятники і баптисти об'єдналися там одразу ж після другої світової війни. Вони швиденько погодили розбіжності в культі, у тому, як хрестити новобранців і правити службу…

— Навіщо? — не витримав Норман, здивувавшись, як точно старий Том продовжив його думку.

— Тому що, якби вони цього не зробили, то років через двадцять останньому п'ятидесятнику довелося б самому читати молитву на своєму похороні. Якщо ми так багато про це говоримо, Нормане, то це не означає, що таку саму вагу всі ці релігійники мають і там, у Союзі. Для радянської народної освіти поява молодого віруючого — подія. Немає відновлення релігійності, віра батьків не повторюється в дітях. Отже, попереду були занепад і смерть. Тому менші брати-п'яти-десятники об'єдналися з братами старшими — баптистами. Це об'єднання вдарило одразу в двох напрямках. Частина п'ятидесятників не захотіли об'єднуватися, а частина баптистів ще й досі не можуть спокійно молитися разом з п'ятидесятниками. Саме один з тих п'ятидесятників, що не визнав об'єднання і не хоче визнавати законодавства про культи, і написав на «Свободу» листа.

— І поки вони вимруть, ти пропонуєш використати їх у грі проти Рад?

— Тепер вони не вимруть. У тих, хто не визнає радянських законів щодо релігії, разом з фанатизмом з'явився ще один козир, котрий допомагає їм…

— І що ж це за козир? — Норман свідомо віддавав ініціативу — хай Стоддард продасть своє прочитання.

— Це підтримка їх Заходом. Невизнання радянського законодавства про культи розв'язало їм руки. Те, що заборонено положенням: навчання дітей релігії поза межами молитовних будинків, організаціях недільних шкіл для юнацтва по вивченню біблії, рок-груп, що супроводжують моління, — все це змогли підпільно дозволити собі екстремісти. І ми звернули на це увагу. Ми ж піднімали на щит їхніх керівників і натхненників, ми присвячували їм наукові розвідки і цикли радіопередач, випускали безліч літератури і підгодовували грішми, розмножувальною технікою, радіоприймачами і магнітофонами. Не мені тобі нагадувати, що все це везлося у таємних сховках, затримувалося на кордоні, вилучалося, а ми все одно везли й везли. На сьогодні я переконаний, що коли якісь групки й мають свої друкарні, то все обладнання виготовлене, сам розумієш…

— Все це так, Томе, але досі йшлося про те, що ми їм давали. Нині питання стоїть навпаки: що ми зможемо від них взяти?..

— Я не вбачаю тут ніякого протиріччя…

— Можливо, я н» е зовсім точно сформулював умову. Спробуємо так: наскільки серйозні протиріччя між не-реєстрованими сектами, зокрема п'ятидесятників, та державою? Якою мірою ми можемо на них покластися, себто, наскільки підготовлений там грунт, аби вже завтра почати вбивати клин, і чи зможемо, врешті, скористатися результатами?..