Джеймс Паттерсон - Помилка

— Поглянь, мамо, — прощебетала в мертвій тиші чотирирічна донька моєї сестри Мішель. — У тітки Лорін є пістолет!

— Усе гаразд, нічого страшного не сталося, любі дами, — сказав Пол і поспішив до мене, щоб допомогти сховати зброю в кобуру. І обійняв мене, щоб я швидше отямилася.

— А чому ти організував вечірку саме сьогодні? Я ж лише три місяці, як вагітна, — прошепотіла я, коли він цілував мене в щоку.

— Я хотів, щоб це сталося до того, як ми переїдемо, — відповів Пол, знову глянувши на присутніх. — А тепер — посміхайся. До самісіньких вух. Насолоджуйся вечіркою.

— Усе гаразд, мої любі дами, — повторив Пол. — Просто проминув іще один важкий день у житті героїчного копа. Слава Богу, у нас досхочу памперсів. Нікому не потрібно? А хто бажає випити?

День народження вийшов на славу: усі добряче повеселились і відпочили, особливо я. Усі мої подруги — люди винятково приязні й приємні, і це стосується також переважної більшості моїх родичів. Мені здалося, що життя, нарешті, знову повертається до норми. Та раптом…

— Агов, панійко! — вигукнула Бонні Клеснік, випустивши з рук меню й кинувшись обіймати мене, ледь не перекинувши при цьому столика в китайському ресторані, де ми спеціально зустрілися в неділю після дня народження.

Я озирнулася довкола, розглядаючи яскравий інтер’єр закладу. Повсюдно стояли численні акваріуми з мутнуватою водою. Коли моя давня подруга Бонні запропонувала мені вибратись у місто й десь посидіти, то я уявляла собі просту їжу: картоплю по-домашньому, бутерброди, гамбургери, чізбургери…

Тому я й витріщилася здивовано на меню, коли побачила в ньому малюнок черепахи та жаби. Отакої! От вам і пізній сніданок у Чайнатауні! Гадаю, Бонні ще не знає, що таке вранішня нудота у вагітних жінок.

— Так прикро, що я не змогла побувати на твоїй прощальній вечірці та дні народження! — сказала Бонні, знову сідаючи за стіл. — Уявляєш, на нічній зміні хтось захворів і начальство терміново викликало мене.

— Не переймайся, Бонні, — відповіла я, усміхаючись. — Зате я змогла прийти сюди — і це прекрасно. — І подумки додала: «Якщо тільки не вивергну назад оці китайські делікатеси».

— Дивно, — сказала Бонні, відриваючись від екзотичної страви. — Так багато змін у твоєму житті, що аж не віриться. Чесно кажучи, я думала, що тебе від роботи доведеться молотком і плоскогубцями віддирати. Звісно, я дуже рада за вас із Полом, але… Не знаю. Я бачила, як швидко ти розплутувала справи, Лорін. З яким ентузіазмом. Бачила твою безстрашність. Я не єдина жінка, котру твій приклад надихнув на роботу в поліції, між іншим. І в мене крається серце, коли бачу, як ти раптом усе це кидаєш і йдеш геть. Я чомусь не уявляю тебе в ролі домогосподарки.

«Гей, Бонні, дякую за вотум довіри!» — подумала я. Утім, ми буцімто збиралися порозважатись, а не сумувати. Розслаблятись, а не побиватися?

Раптом моя подруга відклала палички для їжі.

— Ледь не забула. Я маю для тебе подарунок.

Витягнувши зі своєї сумки великий сірий конверт, вона подала його мені. Я розкрила його.

— Єдина річ, якої ще бракувало в моєму житті для повного щастя, — сказала я й запитально поглянула на подругу. — Це комп'ютерна роздруківка?

Що за сюрприз цього разу?!

— Я отримала цю роздруківку в п'ятницю з лабораторії ФБР, — відповіла Бонні. Витерши рота серветкою, вона по-доброму, із турботою в очах глянула на мене. — Це результати ДНК-аналізу того зразка, що його я знайшла на покривалі, у яке був загорнутий Скотт Тайєр.

Від раптового припливу крові до голови в очах у мене потемніло.

Знову це чортове туристичне покривало, котре ми купили з Полом у супермаркеті! Я навіть пам'ятаю той пікнік, під час якого Пол залишив на ньому свій «зразок» для аналізу!

Це сталося в першу річницю нашого шлюбу. Прихопивши дві пляшки шампанського, ми з чоловіком подалися до надзвичайно красивого парку Роквуд-Голл у Норт-Террітауні. Мабуть, ні до, ні після не було нам так добре, як тоді… Пізня осінь. Шампанське. Сюрчання коників у траві. І ми вдвох. Самі. Якраз тоді ми вперше навмисне старалися, щоб я завагітніла.

Я зиркнула на аркуші, а потім — на подругу.

— Що ти хочеш цим сказати? — спитала я Бонні. — Наскільки я пам'ятаю, ти розповідала мені, що на тому покривалі знайшли лише кров Скотта — і все.

— Коли я пошкребла його, то відшукала на ньому ще одну, давнішу пляму. Вона виявилася засохлою спермою. Її було якраз достатньо для ДНК-аналізу.