Томас Гарріс - Мовчання ягнят

Може, саме так і почувалися.

Вона розгорнула папку.

Їм було відомо про п’ять убивств, які скоїв той Білл. Щонайменше п’ять, а можливо, й більше випадків протягом останніх десяти місяців, коли він викрадав жінку, вбивав її та знімав шкіру. (Старлінг пробігла очима звіт патологоанатома, знайшла результати гістамінової проби [54] Рівень вільного серотоніну та гістаміну в пошкоджених ділянках шкіри дає змогу визначити, чи було завдане ушкодження за життя, чи після смерті. й пересвідчилася, що він спочатку їх убивав, а вже потім робив усе інше.)

Покінчивши з тілом, він скидав його в пливучу воду. Усі тіла було знайдено в різних річках, униз течією від якогось перехрестя міжштатних трас, і всі – в різних штатах. Очевидно, що Баффало Білл багато подорожував. Оце тільки й було відомо про нього, та ще хіба те, що він мав принаймні один револьвер. Шість ліворуких нарізів – можливо, «кольт» або якась репліка. Борозни на знайдених кулях свідчили про те, що він стріляв патронами «38-й спеціальний» з довшими гільзами 357 [55] Патрон.38 Special, розроблений компанією «Smith & Wesson», стандартний набій для револьверів поліції США у 1920–1990-х роках. .

Після річок не лишалося відбитків пальців, жодних трасологічних доказів, як-от волосся чи волокнини.

Найвірогідніше, він був білим чоловіком: білим, оскільки серійні вбивці зазвичай обирають жертв своєї етнічної групи – а всі вони були білими; чоловік, тому що серійні вбивці жіночої статі наразі майже не відомі. Парочка міських оглядачів знайшли рядок із моторошного віршика е. е. каммінгза [56] Едвард Естлін Каммінгз (1894–1962) – американський публіцист, драматург, художник і поет-експериментатор, часто підписувався з малої літери. під назвою «Баффало Білл»: …то як тобі твій синьоокий хлопчик, пані Смерть.

Хтось, мабуть, Кроуфорд, приклеїв цитату з внутрішнього боку обкладинки.

Не існувало чіткого зв’язку між місцями, де Білл викрадав молодих жінок і де він потім скидав тіла.

З тих випадків, коли трупи знаходили так скоро, що була можливість визначити час смерті, поліція дізналася про ще одну особливість убивці. Білл тримав викрадених у полоні живими, недовго. Жертви помирали за тиждень або десять днів після викрадення. З цього випливало, що в Білла мало бути місце, де він їх тримав, таке, де він мав змогу працювати на самоті. А отже, він не був волоцюгою. Радше скидався на павука-землекопа. З норами-пастками. Десь там.

Саме це найбільше лякало громадськість – що він утримує дівчат тиждень і навіть більше, знаючи, що зрештою їх уб’є.

Двох повішено, трьох застрелено. Жодних слідів насильства чи побиття до смерті; у висновках медекспертів не містилося записів про «особливі спотворення» в ділянці геніталій, хоча патологоанатом зазначив, що якби стан тіл був хоч трохи гірший, то помітити такі ознаки було б уже просто неможливо.

Усі були знайдені голими. У двох випадках при дорозі біля будинків, де жили жертви, виявили верхній жіночий одяг, розрізаний на спині, наче костюми для покійників.

Старлінг здужала передивитися всі фотографії. Найгірші мертві – це утопленики, суто фізично. А також усі вони викликають нестримне співчуття, як це часто трапляється з убитими, яких знаходять просто неба. Насильство, якого зазнала жертва, незахищеність перед силами природи та очима незнайомців – усе це спричиняє злість, якщо в тебе є можливість злоститися на роботі.

Часто, коли вбивства трапляються вдома, свідки ганебних звичок жертви та її власні жертви (жінки й чоловіки, яких били, діти, з яких знущалися) гуртуються й перешіптуються, що покійник сам накликав таку долю, і в більшості випадків це правда.

Але до такого ніхто не був готовий. Тут у жінок навіть шкіри не було. Вони лежали на брудних берегах між викинутих пляшок з-під мастила та обгорток від сандвічів – поміж свідків нашого з вами зубожіння. У жертв, яких знайшли в холодну погоду, обличчя здебільшого збереглися. Старлінг довелося нагадати собі, що вони шкірили зуби не через біль, якого зазнали, а внаслідок харчування черепах і риб, які створили такий вираз обличчя. Білл знімав шкіру з тулуба, майже не чіпаючи її на кінцівках.

Старлінг подумала, що на ті фотографії було б не так важко дивитися, якби в кабіні літака не стояла така задуха, і якби той клятий літак не нахилявся під таким моторошним кутом, бо ж у нього один пропелер забирає повітря краще за другий, і якби це трикляте сонце не посилало крізь подряпане скло такі сліпучі промені, що голова починає боліти.