Богдан Коломийчук - Візит доктора Фройда

«Пробач мені, – звернувся він до неї подумки. – Жінки поруч зі мною завжди були нещасливими. І ти не виняток…»

Сон важко огорнув його пекучим липким простирадлом і міцно тримав до пізнього ранку.

Наступного дня Вістович і доктор Фройд вирушили в будинок редакції газети «Kurier Lwowski», де на них уже чекав Самковський.

– Зайдемо через чорний хід, – сказав він, виразно глянувши на свого шефа. – Якщо хтось із цих писак вас упізнає, проблем не уникнути.

– Слушна думка, – погодився комісар. – А що з телефоном редакції?

– Буде в нас, – відповів ад'юнкт, – хоч я, відверто кажучи, сумніваюся, що Упир подзвонить просто як звичайний читач.

– Він подзвонить, – несподівано озвався доктор Фройд, хоч Самковський говорив польською.

Очевидно, той час, який психіатр провів тут, він використав, зокрема, і на вивчення мови. Хоча б для того, щоб читати назви крамниць і розпорядок роботи на дверях.

– Що ж, ваша певність додає надії, – понуро сказав Самковський, і вони проникли всередину будинку.

В невеличкій кімнатці їм відтепер доведеться пробути чимало часу, тому кожен одразу підшукав собі підходяще зручне місце для очікування. Час од часу озивався телефон, і присутні схоплювались на ноги, але щоразу з іншого боку лінії просили передати редакції те чи інше. Тоді Самковський простував до журналістів і повідомляв їм власне «те чи інше». Все це не надто влаштовувало ані поліціянтів, ані працівників газети, і навіть доктора Фройда, який за цим тільки спостерігав. Усіх помітно нервувала ця метушня, але вибору не було. Нарешті, під кінець дня, коли, здавалося, всоте задзвонив телефон і Самковський понуро побрів до апарата, щоб відповісти, обличчя його, коли він притис до вуха слухавку, напружилось і м'язи на щелепі запульсували.

– Так, розмістили сьогодні некролог, – відповів він. – Новину цю подала невідома особа… Кажете, помилка? Франц Гольм – це ви? Просимо вибачення в шановного пана… Очевидно, мала місце прикра помилка… Скажімо, загинув насправді Франц Гольман або Франтішек Гольман, а нам почулося Франц Гольм… Бажаємо панові міцного здоров'я і всіх гараздів… До побачення.

Самковський поклав слухавку і стояв білий як смерть.

– Це був він? – чомусь перепитав ад'юнкт.

– Він представився, як Франц Гольм? – мовив Вістович.

– Так, сказав, що живий.

– Тоді ви мали честь говорити з Упирем, Самковський. Вітаю вас.

Комісар і доктор одягнулися для виходу.

– Що робити далі? – запитав ад'юнкт.

– Знову розмістіть у цій газеті некролог, – відповів комісар.

– Якого змісту? Про кого?

– Так само про наглу смерть Франца Гольма… Але дещо змініть історію. Скажімо, Франц Гольм цього разу вмирає від серцевого нападу, і сталося це вже ближче до Замарстинова. Скажімо, поруч костелу Марії Сніжної.

Спантеличений Самковський мовчки дивився на шефа широко розплющеними очима.

– Завтра говоритиму вже я, – заспокоїв його доктор Фройд. – Мені потрібно викликати агресію в цього типа. Хіба не зрозуміло? – Фройд незворушно закурив сигару. – Потрібно, щоб йому захотілося мене вбити.

Наостанок доктор усміхнувся і вийшов з редакції слідом за Вістовичем.

Наступного дня серед загальної редакційної метушні доктор Фройд справді отримав потрібний дзвінок.

Психіатр найперше вибачився за те, що не може перейти на польську, і висловив удячність додзвонювачу, що погодився розмовляти з ним німецькою. Далі, очевидно, знову Франц Гольм висловив своє обурення з приводу нового некролога. Доктор Фройд наморщив лоба і вислухав усе, не перебиваючи співрозмовника. Далі припустив, як і Самковський вчора, що сталася прикра друкарська помилка, внаслідок чого шановного пана Франца Гольма занадто рано було зараховано до царства мертвих, у зв'язку з чим редакція газети «Kurier Lwowski» щиро просить вибачення і запевняє, що надалі такого не повториться й усі подальші некрологи будуть стосуватися виключно померлих, а не живих. Коли розмову було завершено, доктор Фройд з виразом вдоволення на обличчі поклав слухавку на телефонний важіль і радісно поглянув на присутніх.

– Що ж, панове, – мовив він, – гадаю, певного успіху в цій справі досягнено. Цей чоловік уже хоче мене вбити.

– Що робитимемо далі? – запитав Самковський. – Тобто який наш наступний крок?

– Ясна річ, подаємо третій некролог, – відповів комісар.

– Того самого змісту?

– Аякже. Тільки додайте фантазії. Від чого помре цього разу наш Упир?

– Скажімо, від отруєння, – сказав Фройд.