Богдан Коломийчук - Експрес до Ґаліції

– Відучора. Ми схопили його майже відразу після нападу на тебе. Він, бач, прийшов до мене пересидіти якийсь час, доки поліція прочісує місто, – ​відповів той.

Вістович і Самковський перезирнулись. Ад’юнкт також пригадав, що останнього поліціянта, капрала Фільца, було вбито якраз у цей час. Тобто коли Берл цього зробити не міг.

– І ти так просто його нам віддаєш? – ​запитав комісар.

– Ні, пане Вістовичу. Не просто віддаємо, – ​відповів за нього Редль. – ​Є одна суттєва умова.

Простір між ними був наелектризований. Здавалось, от‑от у повітрі з’являться іскри.

– Яка умова? – ​запитав Вістович.

– Ви, безперечно, знаєте про надважливий вантаж, який очікується на Підзамчому. Наші конкуренти, прусська розвідка, також ним зацікавлені. Більше того, володіють тією ж інформацією, що й ми, – ​промовив полковник, роблячи паузи між реченнями, мовби для того, щоб співрозмовник собі краще затямив сказане. – ​Думаю, це сталося тому, Вістовичу, що розшифроване повідомлення бачив хтось із їхніх агентів. Наприклад, та гарненька чорнявка, яка разом із мадам Шраґмюллер проживає в готелі «Ванда» на Баторія…

Нависла коротка пауза.

– Переходьте до суті, полковнику, – ​сказав комісар.

– Сьогодні близько півночі туди прибуде вагон із бориславською сіллю, – ​промовив Редль. – ​Самі розумієте, що всередині не сіль, а дещо інше.

– Власне, що саме, я не знаю, – ​заперечив Вістович.

– Для вас так буде краще, – ​промовив Редль. – ​Цей вагон зустрічатиму я і мої колеги. Також туди прибуде Фішер та інші агенти Третього відділу, ваше завдання – ​заарештувати пруссаків.

– На якій підставі?

– Не смішіть, Вістовичу! Невже комісар поліції не знайде приводу? Тільки візьміть із собою з десяток поліціянтів. Так просто вони вам не здадуться.

– А собі забирайте Брюкнера, – ​додав Грумм. – ​Впевнений, відзавтра ви з вашим колегою будете на перших шпальтах газет. Уявляю заголовки: «Маніяка спіймано!», «Відважний комісар та його помічник схопили злочинця, винного в смерті чотирьох поліціянтів!»…

– То що? Згода? – ​перебив його полковник і спрямував на Вістовича пильний проникливий погляд.

Якийсь час комісар лише дивився у відповідь, але врешті кивнув.

– Згода.

– От і гаразд. До зустрічі за кілька годин.

Грумм і Редль відступили за межі світлового конуса.

Не без труднощів доправивши Брюкнера до в’язниці на Баторія, Самковський і Вістович рушили в Дирекцію, де в своєму кабінеті кілька хвилин мовчки віддихувалися.

– Чи слід подзвонити Шехтелю? – ​запитав нарешті ад’юнкт. – ​Впевнений, він зрадіє, що Брюкнер тепер у нас.

– Не має значення, у нас він чи ні, – ​з деяким розчаруванням у голосі промовив комісар. – ​Брюкнер – ​не той, на кого полює поліція.

– Так, але директору це принесе тимчасове полегшення.

– Усім від цього тимчасово буде легше… Втім, маніяка все одно доведеться упіймати. Причому нам з вами, Самковський. Але…

Комісар виразно глянув на шафу позаду ад’юнкта.

– Але це турбота завтрашнього дня, – ​продовжив він.

Самковський простежив його погляд, а тоді підійшов до своєї шафи й, витягнувши з кишені невеликого ключа, відімкнув її. Далі відгорнув кілька стопок паперу й дістав звідти невідкорковану пляшку « Bernardine Imperial » від Бачевського.

– Знав, що у вас є запаси! – ​Вістович плеснув у долоні.

– Я збирався випити її з вами на прощання перед остаточним звільненням, – ​сказав Самковський, – ​але радий пригостити вас на знак подяки.

– Сердешний хлопче, а міг би знайти собі гарну роботу з притомним шефом! – ​мовив комісар, дістаючи дві чарки.

Ад’юнкт наповнив кожну з них рівно на третину. Більше вони дозволити собі не могли.

– Якщо все буде гаразд, то вранці доп’ємо з кавою, – ​промовив комісар.

– А як ні, то колеги доп’ють за нас.

– Еге ж, ці сучі діти тільки зрадіють!

Комісар і його підлеглий засміялись і випили кожен свою порцію. Настінний годинник пробив десяту вечора.

За двадцять хвилин до півночі два поліційних фургони зупинилися біля станції Підзамче. З одного вийшло четверо поліціянтів, озброєних карабінами, з іншого – ​їхній капрал у супроводі Вістовича і Самковського. Звісно, зібрати «десяток поліціянтів», як просив Редль, було неможливо, проте на кожного з цих п’ятьох комісар міг покластися, як на самого себе.

Вістович дістав з кишені складений учетверо план станції. Розгорнув його й передав капралу.

– Отже, пане Муравський, – ​звернувся він до нього, – ​ваше завдання – контролювати склад з усіх сторін. Займіть зручні позиції на відстані не ближче, ніж сто метрів. Зближатись до будівлі почніть тоді, коли під’їде локомотив із вантажним вагоном. Далі стежте за ситуацією. Кого слід брати на приціл, я вам описав.