Ксения Цыганчук - Кривавими слідами

Позаду на шиї відчувся теплий подих. Єгор миттю озирнувся. Порожньо. Лише віддалік кілька перехожих. Із кожним кроком він усе більше віддалявся від людей (слідак звично попрямував скороченим шляхом. Коротка дорога, та, як на те, малолюдна). Про всяк випадок перевірив у кобурі пістолет. На місці.

– Єгоре!

Слідчий здригнувся від несподіванки. Але не від того, що в цьому порожньому місці, де нікого немає, почув, як хтось кличе його на ім’я. Цей голос він ніколи ні з чиїм не сплутає.

Ромка.

Стиснувши в руці зброю, пішов на звук. Він долинув з арки, що знаходилася по сусідству. Підсвітив мобільним. І, нарешті, побачив.

На землі непорушно лежало тіло. Серце в Єгора калатало немилосердно. Здавалося, воно зараз розірветься від страху. Він знову міцніше стиснув зброю. Проте не для того, аби в разі чого втримати – цей рух дозволяв не втрачати самовладання. Обережно, із пістолетом напоготові, підійшов до незнайомого, що лежав на землі. Досвід підказував – людина мертва. Швидко роздивився довкола, потім обережно, тримаючи під прицілом невідомого, підійшов і торкнувся плеча. Перевернув. Перевірив пульс на шиї. Так і є. Мертвий безхатько. Судячи з алкогольного смороду, напився і замерз. В арці намагався сховатися від морозного вітру, але не допомогло.

Єгор знову огледівся. Більш-менш заспокоївшись, сховав пістолет до кобури і почав набирати номер швидкої. Кинув ще раз погляд на тіло, і саме в цей момент безпритульний несподівано розплющив очі:

– Ти не завершив справу, – мрець усміхнувся самими лиш очима.

І той погляд не віщував нічого доброго.

Субота, 2 лютого 2019 року. 22:05

Скляр прокинувся у своєму кабінеті. Якийсь час ніяк не міг збагнути, де знаходиться і що відбувається. Тілом і досі ходили льодяні дрижаки. Моторошний сон не давав заспокоїтися.

Урешті-решт, Єгор остаточно усвідомив, що знову постраждав від кошмару, проте легше від цього не стало. Візит до «Трьох слонів» із Кир’яхом виявився теж частиною сну. Скляр потер утомлене обличчя. Правиця, на якій заснув, поклавши голову на стіл, затерпла. Спробував розім’яти. Спершу відчув неприємний біль, потім полегшення.

Ще кілька хвилин повертався до реальності. Уві сні він знову чув голос покійного приятеля. Та цього разу з’явилося нове обличчя. Поволі він почав усвідомлювати, що воно не чуже. Колись слідчий уже пересікався із цією людиною. І ніякий цей чоловік не безхатько.

Єгор прекрасно пам’ятав його. Кінець кінцем, Скляр усвідомив, про яку справу говорив Ромка. Виходить, вона і справді незавершена. І тепер він навіть не сумнівався, хто намагається його вбити.

Сергій Ковальчук, хоч і, скоріше за все, має проблеми із психікою, але каже правду.

Це не він бажає смерті Скляру.

Субота, 2 лютого 2019 року. 22:15

Різкий телефонний дзвінок відволік від роздумів: Кир’ях. Скляр не поспішав відповідати: він усе ще приходив до тями від сну, а найголовніше – від власного здогаду. Здається, усе так просто. Але ж хто б міг подумати.

Відчуття фатальності, яке огортало Скляра після нічних кошмарів, уперто не відступало. Так, немов щось має статися.

Нарешті, Єгор торкнувся зображення зеленої телефонної слухавки на своєму смартфоні. Якраз вчасно, бо Кир’ях уже збирався зробити відбій.

– Пам’ятаєш того патрульного, Валентина? Напарника Власти, – почув Єгор голос опера.

– Ну, – коротко відповів Скляр, усе ще намагаючись оговтатися від сну. Його і досі морозило.

– Виїхали на сварку сусідів у Тинному [24] Тинне – мікрорайон у Рівному. . Перший виклик сьогодні.

Скляр нашорошив вуха. Йому зовсім не сподобалася інтонація Кир’яха. Єгор нічого не сказав, тільки слухав.

– Не знаю, що ці люди там не поділили, але, так зрозумів, зібралося їх чималенько. Патрульні викликали підкріплення, однак воно не встигло. Хтось із неадекватів схопив вила і продірявив хлопцеві живіт. Дорогою до лікарні помер від втрати крові. Власта каже, її напарник не наважився вистрелити в того мужика. Молодий, що скажеш, – зітхнув Кир’ях.

Скляр не дослухав. Не мав сил. Зробив відбій і повільно підвівся з крісла. Вийшов у коридор. Людей було мало: майже ніч. Де-не-де чулися голоси, та загалом стояла тиша. Зазвичай Єгор любив, коли так. Часто засиджувався допізна: усе одно Таня раніше дванадцятої ночі додому, як правило, не повертається. Пройшовся до орієнтувань, які висіли в кінці коридора. Роздивився. Можна було здогадатися і раніше. Принаймні запідозрити. Він бо ж неодноразово роздивлявся ці пики тут. Навіть на телефоні загиблого Валентина недавно бачив їх.