Ю Несбё - Поліція

— І?

— Нещодавно в Олега був день народження. Він отримав від мене запакований подарунок і сказав, що не впізнав почерк на листівці. Я відповів: це тому, що почерк мій.

Беата усміхнулася:

— Мила історія. Хепі-енд, і всі діла.

— Послухай, Беато. Я усім зобов’язаний цим двом людям, вони завжди будуть для мене на першому місці. Мені дуже пощастило, що я їм теж потрібен. Ти мати і знаєш, яке це благословення і прокляття — бути комусь потрібним.

— Так. І я намагаюся сказати, що ти нам теж потрібен.

Харрі обернувся до столу і сперся ліктем на нього:

— Не так, як цим двом, Беато. На роботі не буває незамінних людей, навіть…

— Звичайно, ми зможемо замінити убитих. До того ж один із них був пенсіонером. І ми знайдемо достатньо людей, щоб замінити тих, кого ще уб’ють.

— Беато.

— Ти бачив це?

Харрі не став дивитися на фотографії, які вона вийняла з сумочки і поклала на стіл.

— Він увесь переламаний, Харрі. Жодної цілої кістки не залишилося. Навіть у мене виникли проблеми з ідентифікацією.

Харрі так і лишився стояти. Як хазяїн, який натякає гостю, що вже пізно. Але Беата продовжувала сидіти, попиваючи каву, і не рушила з місця. Харрі зітхнув. Беата зробила наступний ковток:

— Здається, Олег збирався вивчати право після повернення з реабілітації? А потім вступати до Поліцейської академії?

— Звідки ти це знаєш?

— Від Ракелі. Я поговорила з нею, перш ніж прийшла сюди.

Ясно-блакитні очі Харрі потемніли.

— Що?

— Подзвонила їй у Швейцарію і розповіла, про що йде мова. Це абсолютно неприпустимо, і я вибачилася. Але я вже говорила, що готова на що завгодно.

Губи Харрі заворушилися, вимовляючи беззвучне прокляття.

— І що вона відповіла?

— Що тобі вирішувати.

— Ну, зрозуміло.

— Тому я зараз прошу тебе, Харрі. Я прошу тебе заради Джека Халворсена. Заради Елен Єльтен. Я прошу тебе заради усіх загиблих поліцейських. Але передусім заради тих, хто ще живий. І заради тих, хто, можливо, стане поліцейським.

Харрі люто стиснув щелепи:

— Я б попросив тебе не маніпулювати свідками заради мене, Беато.

— Ти ніколи ні про що не просиш, Харрі.

— Добре. Уже пізно, і я збирався попрохати тебе…

— …піти, — кивнула вона.

У погляді Харрі з’явився вираз, який завжди змушував людей підкорятися колишньому інспекторові. Тому вона встала і вийшла в коридор, наділа куртку, застебнулася. Харрі стояв у дверях кухні й спостерігав за нею.

— Мені шкода, і я у відчаї, — сказала вона. — 3 мого боку було неправильно так втручатися у твоє життя. Ми робимо свою роботу. Це просто робота, — вона відчула, що голос ось-ось підведе її, і швидко закінчила свою думку: — І ти, звичайно, маєш рацію, повинні існувати правила і межі. Бувай.

— Беато…

— Добраніч, Харрі.

— Беато Льонн.

Беата вже розчинила вхідні двері і хотіла швидше вийти, поки він не помітив сліз у її очах. Але Харрі притримав двері рукою. Голос його прозвучав у неї над вухом:

— А ви подумали, як убивці вдалося змусити поліцейських добровільно прийти на старі місця злочинів у дні, що збігалися з датами здійснення перших убивств?

Беата відпустила ручку дверей:

— Що ти хочеш сказати?

— Я хочу сказати, що читаю газети. У них писали, що поліцейський Нільсен приїхав до Тріванна на автомобілі «гольф», якого залишив на стоянці, і що в снігу на дорозі, що веде до будки, залишилися тільки його сліди. І що у вас є відеозаписи з бензоколонки в Драммені, які підтверджують, що безпосередньо перед убивством Антон Міттет був у своїй машині сам. Вони, безперечно, знали, що поліцейських зовсім нещодавно убили саме таким чином. І все одно приходили.

— Звичайно, ми про це думали, — сказала Беата. — Але не знайшли переконливої відповіді. Ми знаємо, що незадовго до вбивств їм дзвонили з телефонів-автоматів, розташованих неподалік від місця злочину. Напевно, вони розуміли, хто їм дзвонить, і думали, що їм випав шанс самостійно упіймати вбивцю.

— Ні, — заперечив Харрі.

— Ні?

— Криміналісти знайшли у бар дачку машини Антона Міттета незаряджений пістолет і коробку патронів. Якщо він думав, що йде на зустріч із убивцею, він би, як мінімум, зарядив перед цим пістолет.

— Можливо, у нього не було на це часу до того, як він туди приїхав, а вбивця ударив ще до того, як він устиг відкрити бардачок, і…

— Йому подзвонили о десятій тридцять одна, він заправив бензин о десятій тридцять п’ять. Так що у нього був час залити бензин після того, як йому подзвонили.