Ю Несбё - Поліція

Стіан понишпорив по шафах. Метрова металева стійка, схожа на лом, загострена з одного кінця, щоб її можна було легко встромити в заледенілий сніг, що злежався, мала стояти на видному місці. Хлопець відсунув загублені кимось рукавички, шапки і лижні окуляри. Наступна шафка — пожежний щит. Відра для миття підлог і ганчірки. Аптечка для надання першої допомоги. Кишеньковий ліхтарик. А от стійки немає.

Звичайно, вони могли забути занести стійку в будку перед тим, як замкнути її у кінці робочого дня.

Він узяв ліхтарик, вийшов на вулицю і обійшов навколо будки.

Стійки ніде не було. Дідько, її що, поцупили? А картки для підйомника лишили? Стіану почулися якісь звуки, він обернувся до узлісся й спрямував промінь ліхтарика на дерева.

Птах? Білка? Траплялося, сюди забредали лосі, але вони не ховалися від людей. Якби ж лише йому вдалося вирубати цей чортів підйомник, тоді він почувався б набагато краще.

Стіан знову зайшов у будку, зазначивши, що у приміщенні почувається набагато комфортніше. Він підняв з підлоги два уламки пластмасової ручки, ухопив ними металевий штир і спробував повернути, але уламки просто роз’їхалися.

Він подивився на годинник. Скоро північ. Йому дуже хотілося дограти партію в гольф-клубі «Августа» перед тим, як лягти спати. Він подумав навіть зателефонувати голові. От лихо, всього лише й потрібно було, що повернути металевий штир на півоберта!

Голова його автоматично відкинулася назад, а серце завмерло.

Усе сталося так швидко, що він не був упевнений, чи бачив це насправді. Але що б то не було, це був не лось. Стіан став набирати номер голови, але у нього так тряслися руки, що він кілька разів помилився, перш ніж набрав правильний номер.

— Слухаю.

— Це Стіан. Хтось відкрив будку і розламав перемикач, а стійки для кнопки екстреної зупинки ніде немає. Мені не відключити підйомник.

— Електрощит…

— Замкнений, і ключа немає.

Голова тихо вилаявся й засмучено зітхнув:

— Залишайся там, я їду.

— Прихопіть плоскогубці або щось таке.

— Плоскогубці і щось таке, — повторив голова, не приховуючи презирства.

Стіан уже давно помітив, що повага голови була прямо пропорційна показаним спортивним результатам. Він засунув телефон у кишеню і знову виглянув у пітьму. І йому сяйнула думка, що поки у будці горить світло, його прекрасно видно усім, хто знаходиться ззовні. Стіан піднявся, зачинив двері і погасив світло. Почекав. Кабінки підйомника з порожніми сидіннями, що спускалися донизу в нього над головою, здавалося, прискорювалися, завертаючи, і знову починали шлях нагору.

Стіан моргнув.

Чому він не подумав про це раніше?

Він повернув усі перемикачі на приладовій дошці. І одночасно з тим, як світло залило гірський схил, з гучномовців полилася пісня Джея Зі [7] Американський репер. «Empire State of Mind» і наповнила усю долину. Ось так, тепер тут стало набагато затишніше.

Стіан побарабанив пальцями, знову поглянувши на металевий штир. На кінці штиря був отвір. Стіан встав, зняв мотузку із стіни коло електрощита, склав її навпіл, просунув в отвір, обернув навколо штиря і тихенько потягнув. І справді так може щось вийти. Він потягнув сильніше. Мотузка витримала. Ще сильніше. Штир почав рухатися. Він здригнувся.

Звук двигуна завмер, видавши передсмертний стогін, що перейшов у виск.

— Ось тобі, сучий сину! — прокричав Стіан.

Він нахилився до телефона, щоб подзвонити голові і доповісти про те, що завдання виконане, але тут зміркував, що тому навряд чи сподобається, що посеред ночі на повну потужність кричить реп, і вимкнув музику.

Стіан слухав телефонні гудки, тому що більше в даний момент він нічого не чув через тишу, що несподівано запала. Відповідай же! І ось знову. Знову це відчуття. Відчуття, що тут є хтось іще. Що хтось на нього дивиться.

Стіан Бареллі повільно підняв очі.

І відчув, як від потилиці по усьому тілу починає розливатися холод, немов він закаменів, немов подивився в очі Медузі. Але це була не вона. Це був чоловік у довгому чорному шкіряному пальті з неприродно широко розплющеними очима і вампірським ротом, з обох куточків якого текли тоненькі струмочки крові. А ще здавалося, що він летить над поверхнею землі.

— Алло? Стіане? Це ти? Стіане?

Але Стіан не відповідав: Він схопився, перевернувши стілець, позадкував і притулився спиною до стіни, зірвавши з цвяха «Міс грудень», і вона впала на підлогу.

Він знайшов стійку аварійного відключення підйомника. Вона стирчала з рота чоловіка, що висів на перекладині одного з сидінь.