Вадим Овчаров - За межами розуміння

– Я зроблю все можливе, що в моїх силах, – відповів Богдан.

– Сподіваюся, з ним нічого не трапилося, – тільки й зміг видавити із себе батько хлопця. Хоча емоційно він виглядав урівноваженим, та тремтіння рук і блідість шкіри виказували ту душевну боротьбу за рівновагу, котра точилася всередині нього. – Якщо ви знайдете його, ми не залишимося в боргу. Ми готові навіть заплатити вдвічі більше за ваш звичайний гонорар.

– Про гроші поговоримо після завершення справи, – відмахнувся детектив, дістаючи з шухляди затертий записник. – На цей час мені потрібна вся відома інформація про вашого сина.

Через кілька годин подружжя вийшло з кабінету, відповівши на низку запитань, котрі цікавили Богдана в цій справі. Щойно стрілки годинника похилилися до шостої вечора, детектив відпустив секретарку додому. Зрадівши, що звільнена на годину раніше, вона понесла свої пухкі сідниці до виходу. Лишившись один в офісі, чоловік розпочав роботу.

Для Богдана Семеняки вести розслідування було схоже до розплутування величезної купи ниток, котра лишилася після недбалої в’язальниці. Поступово, висмикуючи нитку за ниткою, він розв’язував кожну із заплутаних історій, змотуючи їх в один клубок суцільної картини.

Тож, увімкнувши в офісній тиші свій старенький комп’ютер, чоловік чиркнув сірником по коробці та підпалив цигарку. Затягнувшись їдким нікотиновим димом, детектив почав смикати за найближчі ниточки.

Перш за все він відновив номер мобільного, використавши одну з нещодавно куплених сім-карт та назвавшись оператору ім’ям зниклого молодика. Це було зробити досить просто, адже чоловік записав не лише номер мобільного молодого Федорчука, але й його батьків. Тож на питання: «Куди ви телефонували останнього разу?» – Богдан вказав телефони батьків. Після півгодинної тяганини, втрачений номер був відновлений.

Далі все пішло куди простіше.

Ігноруючи повідомлення про неприйняті дзвінки від друзів, родичів та викладачів, чоловік поновив аккаунти в соціальних мережах, де раніше перебував хлопець. Отримавши доступ до його сторінок, Семеняка почав детальне вивчення життя зниклого.

Костянтин Федорчук, 1990 року народження. У 2008 році закінчив загальноосвітню школу в селищі Вільне [2] Вільне – село із населенням близько 1000 осіб. , котре знаходилося неподалік від міста. В тому ж році вступив до Кіровоградського педагогічного університету імені В. Винниченка на факультет історії та права [3] Кіровоградський педагогічний університет ім. В. Винниченка – вищий навчальний заклад, який був створений за підтримки українського драматурга, письменника, а також політичного та державного діяча Володимира Кириловича Винниченка (1880—1951). . Через чотири роки закінчив навчання з відзнакою та здав іспити до магістратури. Перш ніж зникнути, він продовжував навчання, як аспірант однієї з кафедр факультету.

Детектив клікнув мишкою на світлини й побачив по той бік монітору успішного хлопця спортивної статури, котрий усміхався на камеру. Його зелені очі випромінювали енергію та радість. Материне чорняве волосся ледь не відбивало сонячні промені, а «голлівудська» усмішка, певно, не раз змушувала дівчат танути. Про останнє свідчили коментарі майже шестимісячної давнини, залишені симпатичними представницями слабкої статі.

Жодних листів із погрозами, жодних перепалок із знайомими та колегами. У музичних уподобаннях гурт «Maroon 5», композиції Еда Ширана та Ендрю Гозьєра [4] Maroon 5 – американський гурт, котрий виконує музику в стилі поп-рок; Едвард Крістофер Ширан – англійський співак та композитор у сфері поп-музики; Ендрю Гозьєр-Бірн – англійський співак та композитор родом з Ірландії, який виконує музику в жанрі Інді-рок, блюз, соул. . Дійсно, такий собі зразковий молодик.

Оглянувши загальну інформацію, Богдан перейшов до останніх записів. Загалом, нічого провокуючого чи цікавого. Повідомлення на Твітері про успішно захищену доповідь, а потім через тиждень – видалення сторінки. Майже те ж саме у Фейсбуці та Інстаграмі, тільки там він написав про майбутню екскурсію до Криму.

Та ось Семеняка натрапив на запис у соціальній мережі «В контакті». За дві доби до видалення аккаунту Костя написав одне речення: « Вони знають про мене». Після цього будь-який зв’язок уривається.

Хто ці «вони»?

Уявний клубок перестав розплутуватися, натрапивши на величезний вузол. Ось вона: перша загадка! Молодий Федорчук когось сильно боявся, настільки сильно, що вирішив зникнути нічого нікому не сказавши.