Валерій Лапікура - Покійник «по-флотському»

Від автора: Нашестя СНІДу на територію СРСР, виявляється, можна було зупинити. Інформація про смертельну небезпеку цієї хвороби до вищого радянського керівництва дійшла вчасно. Однак тодішній вождь медицини академік Блохін зневажливо пирхнув: «Чому у нас повинна боліти голова від того, що у їхній розтлінній Америці невідомо чому здохло кілька педерастів?»

Олекса Сирота:

Вирок суду приголомшив і мене, і Старого. Ніхто не взяв до уваги головної пом'якшуючої обставини — садизму вбитого. Прокурорша, від якої саме втік черговий чоловік до молоденької студентки-практикантки, звела все до анекдоту:

— Шановний суд навіть не уявляє, чого тільки не вигадують звинувачені на своє виправдання. Мені у своїй багаторічній роботі на посту державного обвинувачувача довелося чути і не такі нісенітниці. Пам'ятаю, одна розтратниця пояснювала, що брати державні гроші їй наказував диктор Левітан, який для цього виходив з радіоточки.

Після такої нищівної передмови рогата Бранд-майорша описала в усіх подробицях процес ліквідації трупу як доказ повної деградації обвинуваченої і зажадала вищої міри покарання, оскільки «не існує реальних строків соціальної реабілітації особистості вбивці». Цей термін — соціальна реабілітація особистості — вперше вжив на всесоюзній нараді Генеральний прокурор і відтоді його підлеглі почали носитися з ним, як дурень з писаною торбою.

Троє хирлявих мужчин — суддя і два засідателі — жовто-зелені від почутого, засудили колишню медсестру до страти. Верховний суд залишив вирок у силі. Вперше за чимало років у камері смертників Лук'янівського ізолятора з'явилась жінка. І тільки в інстанції останньої надії — Комісії по помилуванню при Голові Президії Верховної Ради УРСР — знайшлась холодна голова, яка у своєму виступі розставила все в належному порядку:

— Зачекайте, за що винесено смертний вирок? За вбивство? Але ж воно було вчинено у стані афекту. До цього ми ще повернемось. Давайте визнаємо — засудили за неналежне поводження з трупом. Чи є у нас розстрільна стаття на цей випадок? Немає! Це або обтяжуюча обставина, або свідчення психічної ненормальності. Схиляюсь до останнього, бо у стані шоку саме жінка схильна до нелогічних вчинків. Пригадайте, у стані післяродової гарячки жінка може навіть вбити свою дитину. Але жоден суд її за це не засудить.

Тепер про те, що державне звинувачення назвало «фантазіями вбивці». Маю на увазі садистські нахили вбитого. Нічого собі фантазії, якщо їх реальність підтвердило більше десятка свідків! Інша справа, що з усіх цивілізованих форм захисту обвинувачена вибрала саме нецивілізовану. Нарешті, суд, на мою думку, безпідставно відкинув версію про спонтанний характер самого акту вбивства. А на нього вказує оте тимчасове помутніння свідомості, про яке дала показання обвинувачена. На жаль, і психекспертиза цього не дослідила. Таке враження, що всіх заворожив отой ніж. А якби в руках у неї була м'ясорубка чи кришталева салатниця? Ми б і тоді говорили про заздалегідь обдумані наміри?

Взагалі, в цьому процесі державне обвинувачення було явно не на висоті. Дозвольте процитувати прокурора: «До обтяжуючих обставин слід віднести і те, що вбивця зганьбила найгуманнішу в світі професію радянського медика». А якби ця нещасна працювала швачкою-мо-тористкою на фабриці імені Рози Люксембург?

Або змащувала букси на станції Київ-Товарний? Тоді що, вона б уникла вищої міри? І вже зовсім некоректно було порівнювати засуджену із фашистськими злочинцями. До речі, адвокат вимагав відвести саме цю представницю прокуратури на тій підставі, що її чоловіка-лікаря відбила молоденька гарна практикантка з медучилища. Тому у неї упередження до молодих гарних жінок узагалі, а до медичних працівниць — зокрема. Шкода, що суд теж звів цю вимогу до анекдоту. І останнє. Пам'ятаєте, як кілька років тому на такому ж засіданні ми відмінили смертний вирок одній професійній жебрачці? Вона крала маленьких дітей, котрі ще не вміли розмовляти, і працювала з ними в поїздах. А коли маля від голоду, холоду і непридатної їжі вже не могло навіть плакати, ця нелюдь його придушувала, кидала трупик у туалеті, а сама крала наступну дитину. Ви пам'ятаєте, на якій підставі ми замінили їй розстріл на ув'язнення? Вона, мовляв, сама матір і у неї є свої діти. Хоча ця потвора не пам'ятала навіть, у яких саме вони дитбудинках. Шкода, що у нашої засудженої не було дітей. Може, тоді б вона не сиділа у камері смертників? — закінчила промову розумна людина з комісії.