Тесс Герритсен - Хірург

– Мене цікавлять друзі Капри. Усі, хто добре його знав.

– Чорт забирай, та ніхто його не знав. Ми опитали лікарів і медсестер, з якими він працював. Його господиню, сусідів. Я їздив до Атланти, щоб поговорити з його тіткою. Його єдиною живою родичкою.

– Так, я читав її свідчення.

– Тоді ви знаєте, що він увів їх усіх в оману. Я постійно чув одне й те ж: «Чуйний лікар! Такий ввічливий молодий чоловік!» – Сінґер пирхнув.

– Вони й гадки не мали, ким насправді був Капра.

Сінґер повернувся до свого ноутбука.

– Дідько, та ми ніколи не знаємо, хто насправді виявиться чудовиськом.

Настав час переглянути останню касету. Мур відклав її насамкінець, тому що не був готовий до того, що міг там побачити. Записи з іншими жертвами він спромігся переглянути без емоцій і навіть робив якісь записи, розглядаючи спальні Лізи Фокс, Дженніфер Торреґросси та Рут Ворхез. Він кілька разів оглядав бризки крові на стінах, вузли мотузок, що ними були прив’язані зап’ястя жертв, позначені смертю скляні очі. Він зміг відмежуватися від будь-яких емоцій, тому що не знав цих жінок, у його пам’яті не відлунювали їхні голоси. Він звертав увагу не на жінок, а на ознаки злочинця, який побував у їхніх спальнях. Він вийняв касету зі сценою злочину в будинку Ворхез і відклав її на стіл. Неохоче взяв останню касету. На етикетці було написано дату, номер кримінальної справи і слова: «Житло Кетрін Корделл».

Мур подумав, що краще її відкласти, переглянути вже наступного ранку, зі свіжими силами. Годинник показував дев’яту вечора, і він провів у цій кімнаті весь день. Він тримав касету в руці, міркуючи, як йому краще вчинити.

Він не одразу помітив Сінґера, що стояв у дверях, спостерігаючи за ним.

– Господи, ви досі тут, – сказав Сінґер.

– Треба ще стільки всього переглянути.

– Ви вже подивилися всі касети?

– Усі, крім цієї.

Сінґер глянув на етикетку.

– Корделл.

– Ага.

– Ну ж бо, вмикайте. Раптом я зможу докинути кілька подробиць.

Мур поставив касету і натиснув кнопку відтворення.

Вони дивилися на фасад будинку Кетрін. Надворі було темно. На ґанку світилося, та й всередині всюди горіло світло. Оператор оголосив дату та час – друга година ночі – та назвав своє ім’я. Це, знову-таки, був Спіро Патакі, який, схоже, був штатним оператором поліції Саванни. Мур чув якісь фонові звуки: голоси, стихаючі завивання сирен. Патакі, як завжди, обвів камерою вулицю, і Мур побачив гурт сусідів із похмурими обличчями, що зазирали на подвір’я, обгороджене поліційною стрічкою. Їхні обличчя вихоплювали з темряви спалахи мигавок кількох патрульних автовок, що стояли вздовж тротуару. Це здивувало його, зважаючи на таку пізню годину. Мабуть, в околиці здійнявся нічогенький гармидер, якщо вдалося розбудити стількох сусідів.

Патакі повернувся до будинку і пішов до дверей.

– Постріли, – озвався Сінґер. – Таке повідомлення ми тоді отримали. Жінка, що мешкала навпроти, почула один постріл, тоді була тривала пауза, і ще один постріл. Вона зателефонувала до поліції. Перші патрульні прибули за сім хвилин. Через дві хвилини викликали «швидку».

Мур пригадав жінку з будинку навпроти, що дивилася на нього крізь вікно.

– Я читав свідчення сусідки, – сказав Мур. – Вона не бачила, щоб хтось виходив з дому.

– Саме так. Тільки чула два постріли. Вона прокинулася після першого і визирнула у вікно. Тоді, десь, може, за п’ять хвилин, вона почула другий постріл.

«П’ять хвилин, – подумав Мур. – Що відбувалося в цей час?»

Камера увійшла у двері й тепер знімала будинок зсередини. Мур побачив шафу з відчиненими дверима, у якій висіло кілька пальт на вішаках, лежала парасоля і стояв пилосос. Тоді камера перемістилася до вітальні. На журнальному столику біля канапи стояло дві склянки, і в одній із них досі була рідина, що нагадувала пиво.

– Корделл запросила його всередину, – сказав Сінґер. – Вони трохи випили. Вона вийшла до туалету, повернулася і допила своє пиво. За годину почав діяти рогіпнол.

Канапа була персикового кольору із вибитим на тканині квітковим візерунком. Кетрін не скидалася на жінку, яка полюбляла квітковий дизайн, але камера показувала те, що було. Квіточки на шторах, на подушках і навіть на кріслах. Різнобарвні. У Саванні життя Кетрін було сповнене кольорами. Він уявив її на цій канапі поряд з Капрою, як вона співчутливо слухала його скарги і тривоги, пов’язані з роботою, а рогіпнол тим часом повільно проникав у її кров, молекули наркотичної речовини підступали до її мозку. І голос Капри віддалявся…