Валерій Лапікура - Поїзд, що зник

Старий викликав і особисто притис Ганса. Той уважно вивчив фото галерею і сказав:

- Маєте рацію, Іване Борисовичу. Щоб на такі пики клюнути, треба пити безперервно від Калінінграду до Новосибірську. Завтра ж починаю чистку кадрів. Дякую, товаришу підполковник, за науку.

Старий тільки рукою махнув.

Однак, естетичні смаки - то одна справа, а слідство - зовсім інша. Я показав усі фотографії тим, хто бачив нашу брюнетку в аеропорту. Сержант і лікарка сказали: навіть близько не схожі! Мент додав: «То була справжня дама, а це - лахудри!» Офіціантка була ближче до істини: «Може, якби декого із них відмити, зачесати і розфарбувати, то здаля, через три столики в тіні, щось би і нагадувало. Але тої, що вам треба, серед них немає. У цих - погляди якісь перелякані чи навіть зацьковані. А у тої, - офіціантка пошукала потрібне слово, - різкий! Я щось у неї запитала, то вона так на мене зиркнула! І примружилася трохи».

Переляканий погляд! А який він іще буде, коли тебе фотографують у слідчому ізоляторі, і не на добру пам’ять громадянину начальнику. Зиркнеш тут! Що там мені Старий вночі про мотиви казав? Помста?… Ну, я знаю таку форму ревнощів. Може вбивством закінчитися в порядку розплати за реальну чи надуману зраду. Але тут не те.

Чув я від старших оперів, що бувала помста за події часів війни. Колишні партизани і підпільники старі порахунки зводили. Особливо 9-го травня, після тостів «За Родину, за Сталина!» Знову ж таки не підходить, бо війна тридцять років, як закінчилась. Обидва потерпілих в партизанах не були, бандерівців з бункерів не викурювали, на якихось ворогів ніколи не скаржились. Отже, і це порожній номер. Хоча… той же Старий розповідав, як одному герою, нині секретарю обкому, якийсь відвідувач на особистому прийомі об голову горщик з квітами розбив. З’ясувалось, у роки війни його сім’ю німці розстріляли, а він вцілів, бо у баби гостював. Скільки йому тоді було, років п’ять, здається? У тої баби після цього з головою стало негаразд з горя, вона і вбила хлопцю в мізки: мовляв, могли твоїх батьків та братів з сестрами партизани врятувати, але не захотіли. Затуркала малого, от він виріс, розшукав колишнього командира тих партизанів - і горщика з квітами йому в лоб. А партизан наш про цю сім’ю гадки не мав, ані в війну, ані після неї, бо його загін тоді взагалі за три області в болоті від німців відстрілювався.

Як там мене Старий наставляв: жінка може об’єднувати абсолютно незнайомих людей? А може, не жінка, а жінки? Маємо класичний варіант «закону парних випадків»?

Від автора: закон, на який часто посилався Сирота, не зустрічається в жодному підручнику криміналістики. Це одна з легенд карного розшуку. Кажуть, якщо десь у регіоні чи великому місті скоюється важкий злочин і його одразу не розкрито, за якийсь час відбувається другий, дуже схожий. Але це лише аналог, бо його здійснить інший злочинець, котрий може і не знати про перший епізод. Хоча співпадінь буде дуже багато. Через те старі сискарі, маючи на руках лише два епізоди, не поспішають говорити про єдиний почерк, а чекають для цього третього випадку.

Олекса Сирота:

Поміркувавши добряче, я відмовився і від цього, рятівного варіанту. Могло бути таке, що транзитника з вокзалу притруїла одна «хімічка», а клієнта «Аерофлоту» - зовсім інша. За однієї умови - якби обидві використали клофелін. Але тут отрута була вельми екзотична. Більше того, експерти стверджували, що її смертельний ефект проявляється виключно у сполученні з алкоголем. Чортівня якась! Таке враження, що зараз не семидесяті роки двадцятого століття, а середина дуже середніх віків, і що це не Київ, а яка-небудь Венеція, де коханки труять коханців, племінниці - дядьків, а доньки - тата з мамою. Однак це не підстава сидіти в двадцятому віці, склавши руки, і чекати, доки таємнича брюнетка спровадить на той світ ще одного або більше транзитників.

Є такий вираз, який дуже любить наше неміліцейське начальство - профілактика правопорушень. Дурня все це! Можна, звичайно, попередити ту ж саму вокзальну міліцію, аби частіше зазирала до ресторану і тримала в полі зору пари, в яких жінка - молода брюнетка, а мужчина - солідний громадянин віком під п’ятдесят. По-перше, лягаві будуть тримати в голові цю інформацію рівно три дні, бо людський мозок має здатність забувати. Ще який-небудь Лисов з кулеметом втече, або троє мужчин, з вигляду - геологи, ощадкасу візьмуть, і все! Простий радянський міліціонер не може тримати в голові забагато інформації, це протиприродно… По-друге, уявімо, що завтра наша брюнетка перефарбувалась у блондинку і закадрила не мужика під п’ятдесят і з пузом, а стрункого, молодого, довгоногого кандидата в збірну Союзу з шахів. Куди вона тоді дінеться, твоя профілактика? Ні, як на мене, то найкращий спосіб упередити злочин - зловити самого злочинця. Нехай сидить в зоні і не псує статистики. Тому я поставив перед вокзальними та аеропортівськими колегами дещо інше завдання: «Не спіть, імітуйте активність. Швендяйте по території, зазирайте в обличчя, перевіряйте документи. Робіть вигляд, що вас багато. Як не зловимо, то хоч налякаємо!»