Май Шеваль - Замкнена кімната

Учасники операції діяли злагоджено.

Усі дотримувались графіка.

Належної хвилини кожен був на своєму місці.

Тільки день виявився не той, але через тиждень усе доведеться повторити якомога чіткіше й ефективніше.

Аби тільки не підвели Мальмстрем і Мурен.

Тієї п'ятниці сталося те, чого найбільше боялися. Начальникові центрального управління поліції раптом здалося, що хтось хоче закидати яйцями посла Сполучених Штатів. Може, й не яйцями, а помідорами, і не посла, а посольство. Або не закидати, а підпалити всіяний зірками прапор.

Таємна поліція нервувалася. Вона жила у вигаданому світі, де роїлися небезпечні комуністи, анархісти-терористи й хулігани, які намагалися підірвати суспільний лад тим, що протестували проти обмеженого продажу спиртних напоїв і отруєння міського середовища. Широку інформацію про лівих активістів таємна поліція отримувала від усташів та інших фашистських організацій, з якими вона віддавна залюбки співпрацювала.

Начальник центрального управління поліції нервувався ще дужче. Бо він знав те, про що не пронюхала навіть таємна поліція. У Скандінавії з'явився Рональд Рейган. Цей не вельми популярний губернатор із США уже прибув до Данії і поснідав, з королевою. Цілком можливо, що йому забагнеться навідатись і до Швеції, і немає ніякої гарантії, що його візит пощастить зберегти в таємниці. Тому й чергова демонстрація прихильників В'єтнаму ввечері тієї п'ятниці виявилась дуже недоречною. Десятки тисяч шведів були обурені бомбардуванням гребель і беззахисних сіл Північного В'єтнаму, який американці задля престижу заповзялися повернути в кам'яну добу, і натовпи людей зібралися на Гакбергет, щоб ухвалити резолюцію. Звідти демонстранти мали намір пройти до американського посольства й висловити свій протест черговому біля входу.

До цього не можна було допустити. Становище було скрутне, тим більше, що начальник міської поліції мав вихідний, а начальник відділу охорони порядку взагалі був у відпустці.

Тисячі порушників спокою зібралися поблизу найсвятішої будівлі міста — скляних палат американського посольства. В такому становищі начальник центрального управління поліції здобувся на історичне рішення: він особисто подбає, щоб демонстрація відбулася мирно, особисто відверне демонстрантів у безпечне місце, далі від посольства. Таким безпечним місцем він вважав парк Гумлегорден у центрі міста. Нехай прочитають там свою прокляту резолюцію і розійдуться.

Демонстранти були мирні й не опиралися. Похід рушив по Карлавеген у північному напрямку. Для нагляду за порядком мобілізовано всі сили поліції, які можна було вивільнити від інших обов'язків. Серед мобілізованих виявивсь і Гунвальд Ларсон, який, із вертольота дивився на довгу колону демонстрантів, що йшли з гаслами і прапорами. Він добре бачив, що зараз станеться, але нічого не міг удіяти. Та й, зрештою, не мав бажання втручатися.

На розі Карлавеген і Стурегатан колона, яку провадив сам начальник центрального управління поліції, зустрілася з натовпом уболівальників футболу, що поверталися зі стадіону, трохи розпалені вином, а трохи роздратовані поганою грою. Те, що було потім, скидалося на відступ наполеонівських військ з-під Ватерлоо або на візит папи римського до Єрусалима. Хвилин через три озброєна кийками поліція вже гамселила і уболівальників футболу, і прихильників миру. На приголомшених людей натискали мотоциклісти й коні. Демонстранти й уболівальники футболу почали лупцювати одні одних, не знаючи, за що. Нарешті поліцаї в уніформі під гарячу руку заходились молотити й своїх колег, убраних у цивільне. Самого начальника центрального управління поліції довелося визволяти вертольотом.

Щоправда, не тим, де сидів Гунвальд Ларсон. Уже через кілька хвилин Ларсон наказав механікові:

— Лети, хай йому біс. Лети куди завгодно, аби тільки далі від цього місця.

Близько сотні людей заарештовано, кілька сотень дістали травми. І ніхто з них не знав, за що.

А начальник центрального управління поліції, як завжди наказав:

— Щоб не було ніякого розголосу!

Мартін Бек знов їхав верхи на коні. Низько нахилившись до гриви, мчав щодуху рівниною, оточений вершниками в регланах. Попереду стояла російська артилерія, а з-поміж мішків із піском на нього дивилося дуло гармати. Знайоме чорне око смерті. Ось назустріч йому вилетіло ядро, почало рости, дедалі більшати, аж поки нарешті затулило собою все.