Май Шеваль - Замкнена кімната

Час від часу він простягав пакунок з булочками своєму охоронцеві, проте інспектор Гегфлюгт уперто хитав головою: його вхитувало в літаку, і тепер до горла йому підступала нудота.

Літак сів точно за розкладом о дев'ятій двадцять п'ять на аеродромі Бромма, а через двадцять хвилин Маурітсон знов опинився в будинку поліції на Кунгсгольмені. Ідучи туди в машині, він почав стурбовано розмірковувати, що міг знов затіяти Бульдозер, і почуття полегкості після крижаного страху вранці поступово змінилося тривогою.

Бульдозер Ульсон нетерпляче очікував на Маурітсона разом із вибраними зі спецгрупи Ренном та Гунвальдом Ларсоном. Решта під керівництвом Кольберга готували призначену на другу половину дня операцію проти зграї Мурена, бо справа була складна і, звичайно, вимагала чіткої організації.

Коли Бульдозерові сказали про знахідку в бомбосховищі, він мало не збожеволів з радощів і цілу ніч не міг заснути, так хвилювався. Нарешті він дочекався великого дня: Маурітсон, можна сказати, вже в його руках, Мурен та його спільники також потраплять у пастку, коли прийдуть по свою велику здобич. Якщо навіть не цієї п'ятниці, то другої напевне. А сьогоднішня підготовка тоді стане корисною генеральною репетицією. А потім, як Мурен і вся його ватага опиниться під замком, він скоро добереться й до Вернера Руса.

Рожеві мрії Бульдозера перебив телефонний дзвінок. Він схопив трубку і через три секунди вигукнув:

— Мерщій його сюди!

Він кинув трубку, плеснув у долоні і жваво сказав:

— Панове, він зараз буде тут. Ви готові?

Гунвальд Ларсон щось буркнув, а Ренн відповів знехотя:

— Еге.

Він добре знав, що йому і Гунвальдові Ларсону призначена роль глядачів. Бульдозер страх як любив виступати перед публікою, а сьогодні в нього бенефіс. Він був не тільки виконавець головної ролі, а й режисер, і разів із п'ятнадцять пересунув стільці інших дійових осіб, поки вони його вдовольнили. Він усівся на чільному місці, в кріслі за письмовим столом, Гунвальда Ларсона посадовив у кутку біля вікна, Ренна — праворуч від столу, а стілець для Маурітсона поставив навпроти себе, але далеченько від столу.

Гунвальд Ларсон колупав у зубах зламаним сірником і понурим поглядом міряв літнє вбрання Бульдозера веселих тонів: гірчичного кольору костюм, сорочку в блакитну й білу смужку і краватку з зеленими ромашками на рожевому тлі.

У двері постукали, й до кабінету ввели Маурітсона.

У нього вже й так було неспокійно на душі, а тепер він зовсім занепав духом, коли побачив у Бульдозеровій кімнаті знайомі обличчя. Їхні міни не віщували нічого доброго.

Той високий білявий поліцай — Ларсон чи як там його звати, — здається, заповзявся на нього з першого ж таки дня, а другий, з червоним носом, — завжди такий понурий, але що й Бульдозер, який був привітний, мов різдвяний гном, коли вони бачились востаннє, тепер дивився на нього вовком, — це вже гірше.

Маурітсон сів на стілець, на який йому показали, оглянувсь і привітався:

— Добрий день.

Ніхто до нього не озвався, і він повів далі:

— У документі, який ви мені дали, пане прокуроре, нічого не сказано, що мені не можна виїздити з міста. І взагалі, настільки я розумію, в нас не було такої домовленості.

Бульдозер звів брови, і Маурітсон квапливо додав:

— Але, звичайно, я до ваших послуг, коли можу чимось допомогти.

Бульдозер нахилився вперед, поклав руки на стіл і сплів пальці. Хвилину він мовчки дивився на Маурітсона, тоді, почав скрадливим голосом:

— Он що, пан Маурітсон до наших послуг. Вельми люб'язно з вашого боку, але нам більше не треба ваших послуг. Ні, тепер наша черга зробити вам послугу. Адже ви були з нами не зовсім щирі, правда? Нам здавалося, що вас через це мучить сумління, тому й узяли на себе клопіт улаштувати цю приємну зустріч, щоб ви, пане Маурітсон, спокійно, без поспіху скинули цей тягар зі своєї душі.

Маурітсон розгублено глянув на Бульдозера.

— Я не розумію… — почав він.

— Не розумієте? Може, взагалі не відчуваєте потреби скинути тягар з душі?

— Я… я не розумію, який тягар.

— Он як. Ну, а коли я вам натякну, що йдеться про минулу п'ятницю?

— Про минулу п'ятницю?

Маурітсон неспокійно забігав очима й засовався на стільці. Він глянув на Бульдозера, на Ренна, тоді знов на Бульдозера, зустрівся з холодним поглядом блакитних, як порцеляна, очей Гунвальда Ларсона і врешті похилив голову. Ніхто не озвався, аж поки Бульдозер знов почав:

— Так, про минулу п'ятницю. Невже ви так швидко забули, що робили того дня? Дев'яносто тисяч крон — не дрібничка. Чи як ви гадаєте, пане Маурітсон?