Віталій Петльований - Сліди на тротуарі

Здесь есть возможность читать онлайн «Віталій Петльований - Сліди на тротуарі» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1958, Издательство: Молодь, Жанр: Полицейский детектив, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Сліди на тротуарі: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Сліди на тротуарі»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

У цій книжці змальовані трудові будні радянської міліції. Використовуючи матеріали з практики роботи Київського карного розшуку, автор розкриває благородний зміст діяльності працівників карного розшуку, на конкретних, взятих із життя прикладах показує, як, спираючись на підтримку громадськості, вони захищають інтереси держави і кожного радянського трудівника, нещадно борючись із будь-якими спробами посягнути на ці інтереси.

Сліди на тротуарі — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Сліди на тротуарі», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Конверт пішов по руках. Але ніхто не наважувався його розкрити. Та ось виліз із бліндажа Молибога. На його плечах лишилися плями цвілі і павутиння.

— Піхотинці проживали, — підтвердив він, обтрушуючись. — Стіни рублені, є й двері. Ось там приблизно, — показав у бік шляху, — хід сполучення. Тільки він завалився…

Молибога обережно розгорнув знайдений у протигазі лист і пробіг очима перші його рядки. Потім схвильованим голосом прочитав для всіх:

— «Дорога дружино моя, Галю, здрастуй! Здрастуй, синку Валерко! Зовсім близько від вас я, на околиці Києва, а не знаю, чи живі, здорові, не знаю, як перебули неволю…»

Шофери ловили кожне слово Молибоги, і з бліндажа, перед яким вони стояли, повіяло на них не пліснявою, а порохом і війною, теплом солдатських сердець — суворих і ніжних.

* * *

Миколі Павловичу Молибозі і його молодому другові Петру доручили будь-що розшукати адресата і самого автора листа. Скільки цікавого зможе він розповісти про бої за Київ, про тих, хто живе у цьому бліндажі!

З чого почати розшуки? Ще раз перечитали листа. «Арсенал». Там, як видно з листа, до війни працював майстром «кум Федір Прокопович», про якого солдат писав, що той відразу ж, як тільки почує про визволення Києва, повернеться з евакуації…

Микола Молибога жив з Петром в одній кімнаті; першому пішов сорок другий рік, другому — вісімнадцятий. Та незважаючи на велику різницю у віці, вони дружили; для Петра, здається, не було в будуправлінні людини авторитетнішої за бригадира механізаторів Миколу Павловича Молибогу, він навіть одягався, як Молибога, носив синє галіфе, а замість піджака — коричньову вельветову куртку. І курив Петро не цигарки, а люльку, за що його товариші охрестили «турком».

Набивши люльки пахучим «дюбеком», вони поспішили на трамвайну зупинку. Літні службовці з потертими портфелями поглядали вздовж вулиці, чекаючи трамвая. Між двома вже зав'язалася дискусія про причини незрозумілих змін: на півдні морози, у Києві — дощі. А це ж початок лютого! Басок доводив, що вся справа у випробуваннях водневих бомб. Чолов'яга з борідкою сперечався з ним, говорив про спалахи на сонці і космічні бурі… Дискусія точилася і в дорозі. Один з пасажирів у чорній рясі піп чи дяк, зовсім моложавий, читав товстий журнал і в дискусії участі не брав. А тимчасом старенька бабуся, яка сиділа навпроти нього, весь час дивилися на рясу з надією, ніби чекала, що ось зараз духовна особа встряне в суперечку і проглаголить істину.

Петро тихенько запитав Молибогу:

— Водолаза бачите?

— Якого водолаза?

— Та он, у чорній рясі. У нашому селі попа водолазом називають. Ну звідки, скажіть на милість, Миколо Павловичу, молоді попи беруться?

Молибога поморщився.

— Кожному своє… На моїй батьківщині в Добропіллі є дідок-листоноша. Так він неодмінно хотів сина на артиста вивчити. Всі гроші йому віддавав, зодягав, як пана. Ну, той років два десь вештався, а потім — лист з Одеси. У духовній семінарії опинився, тільки туди й склав екзамен…

За вікном пропливають нові квартали, сквери. Ось на постаменті з чорного граніту знайома гармата, вона увінчала славу революційних арсенальців.

У відділі кадрів нікого не застали. Дівчина з комсомольського комітету відвела їх у завком профспілки і познайомила з літнім робітником. Той довго протирав кінчиком хустки скельця окулярів, потім надів їх і попросив показати йому листа. Читав, намагаючись розібрати кожне слово.

— Федір Прокопович у листі згадується, — морщив старий чоло. — Майстер Федір Прокопович… — І враз ляснув себе долонею по лобі. — А чи не колишнього начальника цеху Шмарука має він, люди добрі, на увазі? Це ж Шмарука і звуть Федором Прокоповичем. Тільки рідкий гість він у нас, на пенсію вийшов.

Подзвонив у цех, потім ще кудись. Хвилин через десять-п'ятнадцять урочисто передав трубку Молибозі: «Шмарук».

Вислухавши розповідь про знахідку, Федір Прокопович Шмарук відповів:

— Лист Михайлові Левадному належав. Ми з ним справді кумували… Михайло працював до війни у моїй бригаді… Дружину його звати Галиною, а сина — Валерій. Знаєте братську могилу на схилах Дніпра, де поховані герої боїв за Київ? Там і він лежить… Ми часто ходимо туди з Галиною Дмитрівною…

Молибога відчув, як щось важке підкотилося до грудей, стисло серце. А в трубці звучав той самий голос.

— Валерій Левадний виріс, це вже здоровий хлопчисько. І, скажу відверто, біда з ним матері. Дуже вас прошу, дорогий товаришу, побувайте у Левадних… Я охоче покажу вам, де вони живуть.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Сліди на тротуарі»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Сліди на тротуарі» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Сліди на тротуарі»

Обсуждение, отзывы о книге «Сліди на тротуарі» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x