Юліан Семенов - Таємниця Кутузовського проспекту

Найдужче французи лютували на полковника Уорда, члена британського парламенту й діяча лейбористської опозиції: «робітничий» депутат двинув свій мідлсекський полк на захист воєнного диктатора, де ж ваша честь, полковнику?!

Розгадка була дуже проста, сотні мільйонів франків, фунтів та доларів…

Ось тому його невдовзі й віддали червоним: треба було розлучити адмірала з золотом, суп окремо, мухи окремо; політика, при всій її загадковості, лише на перший погляд глибинна, а як пошкребти нігтем добряче — відразу збагнеш, кому на користь…

Тільки-но Колчак спробував зібрати Сибір і Далекий Схід у єдину спільність, підминаючи під себе всі ті дев’ятнадцять урядів, які існували тоді між Уфою й Владивостоком, забіякувато нападаючи одне на одного, розпускаючи плітки й збираючи бруд, зовсім не думаючи про загальноросійський дім, то японці й французи одразу, як, утім, чехи й англійці, змінили своє ставлення до нього, бо стратегія «поділяй і владарюй» можлива лише там, де є що ділити й над ким владарювати.

Есери вимагали від адмірала зупинити крен праворуч: «Не можна перемогти смуту, коли все підпорядковувати ідеї боротьби з більшовицькою Москвою, закриваючи очі на злочини божевільних отаманів, що стали не ідейними борцями за свободу, а грабіжниками й бандитами».

Монархісти нападали на Колчака за те, що він не веде війська на Москву і не розстрілює есерів і меншовиків.

Кадрові військові на чолі з генералом Бодирєвим вимагали загнуздати козацтво, яке наказам головного штабу армії не підкорялося.

… «В один віз не запряжеш коня і трепетну лань»…

І ось тоді молодий американський офіцер подався з Владивостока в Іркутськ, до Колчака, з яким познайомився ще в Америці, на лекції, що її адмірал читав для молодих військових; мета його поїздки була по-американськи прагматичною: допомогти чудовому полярному дослідникові, що став верховним правителем, скоригувати його лінію на користь урівноваженої західної демократії. Не встиг. Колчака розстріляли більшовики. Повернувся до Владивостока, зрозумівши, що країна ця — загадковий сфінкс, містеріозна й алогічна…

…Ім’я молодого американського офіцера було Джексон Роджер Тейт.

…Відклавши довідку, Берія зрозумів: відплата тепер не просто можлива, а й бажана.

Його не обходило, що Тейт не встиг до Колчака; це деталі; головне — він хотів допомогти адміралові, лютому ворогові Рад, усе інше не так важливо.

Берія розумів, що коли дотримуватися логіки, то Сталін повинен був доручити йому заарештувати Черчілля ще в сорок другому, під час першого візиту сера Уїнні до Росії, — хто, як не він, був мозком і серцем самої ідеї інтервенції в червону Росію?! Але ж Сталін дружньо ручкався з Черчіллем і піднімав тости за здоров’я видатного лідера антигітлерівської коаліції, бойового союзника Рад у їхній спільній битві проти гітлеризму.

Те, що дозволено Юпітеру, те не дозволено бику; що міг політик, то було неприпустиме для простого капітана; з політиками часом підписують несподівані, парадоксальні угоди, капітанів — висилають з країни.

Тейта першого серед союзників виселили з Росії за сорок вісім годин: ні Аверелл Гарріман, ні керівник американської військової місії не наважилися вступитися за нього — отже, докази Наркомату закордонних справ, підготовлені службою Берії, виявилися такими, що не дали змоги янкі стати на захист свого співробітника.

У Вашингтоні Тейт кинувся по допомогу в Пентагон; генерали одводили очі, поплескували по плечу, радили сподіватися на краще; зрештою відправили на флот, ближче до Японії, — дали командувати кораблем, ніякого зв’язку із сушею чи, ще гірше, листування з Москвою: «не можна дражнити дядька Джо».

Витурили його того дня, коли Федорову відправили на гастролі в Крим і на Кавказ; вони навіть не змогли попрощатися.

Через два роки він одержав від неї листа, якого хтось переправив з Копенгагена: «Я не хочу нічого знати про вас більше. У мене своя сім’я, прощайте, я тепер нарешті щаслива».

Слова були написані її рукою — Лібачов настриг із свідчень, які нещасна давала у внутрішній Луб’янській тюрмі зовсім з іншого приводу.

…Сорокін не знав подробиць, які накопали про Колчака та про Тейта для Берії, але він умів маніпулювати словом: тільки один раз Абакумов сказав йому й Лібачову з Бакаренком:

— Ви її потрусіть з приводу Колчака, може, щось скаже, падло… їй сказати було нічого — за це сиділа в карцері, не розуміючи, чому її запитують про того, кого звали «верховним правителем».