Анна Клодзінська - Зневажаючи закон

— Але й нахапав… — пробурмотів Турський, — звідки інженер міг здобути таке багатство?

— Ну, інженером він, мабуть, взагалі не був, — відповів Щенсний. — А от як скупник накопичував усі ці долари, золото й коштовності. Мене лише дивує… — Він урвав мову, а за хвилину звернувся до Полонського: — Богдане, обшукай-но краще «фольксваген».

— Що там має бути?

— Він не міг виїхати за кордон без паспорта. А тут його немає.

— То, може, й не збирався за кордон?

— Як же? З усім отим? — майор кивнув рукою на стіл. — Зрештою, ми в цьому пересвідчимося. Гадаю, десь у машині схований паспорт.

За чверть години Полонський приніс до підвалу паспорт громадянина ФРН Хайнріха Вернера із вклеєною фотографією Пасовського, чимало доларів і валізку. В ній лежав одяг, черевики, білизна й туалетні приналежності — все закордонне, а також західнонімецькі газети, польська горілка й пачка сигарет.

— Виходячи з того, що в машині лежав понеділковий номер «Жицє Варшави», Пасовський приїхав сюди сьомого. П'ять діб… Голод він, може б, і витримав, але спрагу — ні. Крім того, він замерз. Ну, й жодної надії вибратися з льоху. Він намагався ножичком довбати отвір у стовбурі, — сказав Яблонський. — Сізіфова праця й жахлива смерть.

Щенсний рвучко обернувся, очі його заблищали.

— Отут, на цій галявині, — сказав він, — Пасовський убив Данієля Мрозіка. Ми вже ніколи не дізнаємося, чому саме, але багато свідчень вказує на те, що хлопець був абсолютно безневинний. Він, мабуть, застав Пасовського за якимись маніпуляціями в підвалі чи просто десь на Урочищі — й загинув, бо став небезпечним свідком. А всі ці коштовності, долари, золото крадені.

— Я забув тобі сказати, — втрутився Полонський. — Ми натрапили на групу наркоманів. Вони зізналися, що психотропні засоби їм постачав Пасовський. Щоправда, своє прізвище він не називав і старанно конспірувавсь, але вони якось його підгледіли, коли він повертався додому. Та й на знімках упізнали. Тепер я знаю, для кого Завадовський крав наркотики. Ну, це вже, мабуть, усе… — він замовк, дивлячись на задубілий труп.

Опівдні на галявині з'явилася машина поховальної контори й забрала тіло. Коштовності, валюту, інші речі та документи офіцери відвезли до управління. Повідомили також і Дануту Пасовську, ще не певні, чи знала вона про злочинну діяльність свого чоловіка й чи брала сама в ній участь. Цією справою вже займався прокурор.

Увечері наступного дня Полонський і Кренглевський прийшли до Щенсного. Обидва були збуджені, не знаходили собі місця. Тоді майор відшукав залишки кави, поставив чашки на стіл, а потім сказав, виймаючи з кишені картку:

— Хлопці, я, здається, ще ніколи й нікому не читав віршів, але цей прочитаю. Його написав наш колега. Послухайте-но уривок:

Усі довго мовчали. Кренглевський пробурмотів: «Ех, чорт забирай!» — це свідчило, що він вкрай зворушений. Тихенько грало радіо, музика створювала чарівний настрій. Полонський підвівся, підійшов до календаря.

— Завтра неділя. Як ви гадаєте, нам дадуть виспатися?

— Котра година? — спитав Щенсний, якому не хотілося розплющувати очі. Він думав одразу про багато речей, відчував утому і задоволення, що справу закінчено, трохи побоювався, що в ній ще не все було розплутано і з'ясовано.

— Північ надходить, — відгукнувся капітан. — За три хвилини північ… Чи ви пам'ятаєте?.. — він підійшов до вікна й розчинив його навстіж.

Десь, далеко наростав, повільно наближався й потужнішав могутній гуркіт бойових машин піхоти. Офіцери напружено дослухалися. Минула північ, почався новий день.

Район Варшави.

«Ми із спалених сіл» — пісня польських партизанів, одна з найпопулярніших у часи війни.

В ПНР — повна середня школа.

Район Варшави.

Район Варшави.

Район Варшави.

Варшавські райони.