Аркадій Вайнер - Ліки від страху

— Тобі треба стати тихішим, менше відрізнятися від решти, менше сваритись, менше сперечатися, стати більше схожим на інших лікарів, і вони примиряться з твоїм існуванням.

— Навіть якби я міг прийняти вашу пораду, мені б це не допомогло: вони все одно проти мене завжди будуть разом.

— Це ти говориш неправильно, — хитає головою Еразм. — Згуртувавшись, коти могли б вигнати з міста собак, але кицьки не вміють дружити. Тобі ж потрібно виграти час, бо твоя біда в тому, що ти дуже рано народився. Нинішній вік для тебе заїжджий двір, твій дім — у віці наступному…

— Але господь не дав мені віку!

— Тоді вгамуй свою гординю, підкори її розуму, бо я вважаю тебе людиною великою, і діло твоє велике, і заради нього можна багато чим поступитися.

— Я думаю, що й великій людині заради великого діла неможливо здійснити ниций учинок. А смирення моє лицемірне стало б ницістю.

Еразм співчутливо дивиться на мене, і тоненькі губи його зміяться в усмішці:

— Козу не годують медом. А ти хочеш стадо це нерозумне частувати стравою, йому непотрібною.

— Але якби ти, великий мудрець, підтримав мене словом своїм поштивим, знайшлося б іще багато розумних людей, котрі послухали б тебе.

— Е-е, ні, друже мій! Після блукань багаторічних знайшов я притулок для спокійних роздумів, роботи й непорушної тиші, і ввергнути себе в хаос і звалище нових хвилювань — ні вже, дай спокій, будь ласка. Мені так мало часу лишилось: я ж на мрію про майбутнє загробне блаженство дивлюсь як на останнє і велике з безумств людини.

— Але ти такий славетний і знатний, Еразм, що тобі нікого й нічого боятись!

— Парацельс, я боюся не людей, але часу, який стрімко йде від нас. І. тобі я хочу нагадати історію Адама, все життя якого — застереження тим, хто не вміє цінувати свого часу: в годину першу було створено прах, у другу годину — образ, у третю — голем, у четверту — зв'язано його члени, у п'яту — розкрилися його отвори, у шосту — дано йому душу, в сьому — він звівся на ноги, у восьму — бог дав йому Єву, в дев'яту — його було введено в рай, в десяту — він одержав заповідь, в одинадцяту— він согрішив, а в дванадцяту — був вигнаний і пішов. Моя дванадцята година гряде, і мені немає змоги переконувати дурнів у твоїй слушності…

Він знову закриває очі і замовкає — чи то справді заснув, чи прикинувся.

Я довго дивлюся на Всевідаючого і думаю про те, що в жилах його повільно, нерівними поштовхами струмує слизиста, прохолодна кров мудрого раба…

І все-таки під шосту годину разом з Поздняковим я поїхав у клініку: перенести зустріч з Панафідіним було вже непристойно, хоча вона й втратила для мене будь-який сенс та інтерес. Біля прохідної я побачив червоні «Жигулі» Панафідіна і пішов до Хлєбникова, а Позднякова послав просто в лабораторію, домовившись, що скоро прийду.

Біля дверей Хлєбникова я почув гучні голоси, що долітали з кабінету. Металевий, штивний голос Панафідіна з присвистом розтинав тишу:

— Щодня в світі вмирають неписьменні Лейбніци і голодні Резерфорди! І тому треба працювати! Світ повинен працювати! А не базікати! Всі наші прекрасні розмови про духовність, про примат моральності — нісенітниця, дурниця, безглуздя!

— Але ліки від страху — це теж частина всесвітньої роботи, — швидко відповів Хлєбников.

— Так, якщо тільки відкинути вашу з Лижиним дурну маячню навколо цієї чисто хімічної проблеми. Лякливість людини визначається кількістю адреналіну, який викидається в кров, і мене цікавить голий хімізм цього процесу, а на решту мені начхати!..

— І на моральний бік питання теж начхати? — запитав наполегливо Хлєбников.

— Коли всі люди на землі будуть ситі, то моральні люди примусять аморальних поводитись правильно! А найголовніше — тільки тоді настане час, щоб розібратися, що морально, а що ні. Поки світ голодний і хворий, поняття ці вельми невизначені…

Я відчинив двері і ввійшов у кабінет, вони обернулись до мене на мить, одночасно кивнули й знову кинулись назустріч один одному, мов боксери в клінч.

— Ви, Панафідін, ніколи не замислювались над історією відкриття шахів?

— Вас хвилює безмежність життєвих ситуацій? — усміхнувся Панафідін.

— Ні, мене хвилює хитрість Сету й безпечність магараджі Шухендра. Коли магараджа пообіцяв винагородити мудрагеля, поклавши на кожну наступну клітинку подвоєну кількість зерен, він продемонстрував властиве людям небажання чи нездатність передбачати наслідки геометричної прогресії наших вчинків і устремлінь.