Олексій Волков - Переможець отримає все

— Як, ти що, і не пив нічого?

— Келих шампанського. Але після такої шарпанини цього явно недостатньо.

— Ну, ходімо…

І вони рушили до гардероба.

Машина «пискнула» сигналізацією, відчиняючи центральний замок, і блимнула усіма чотирма «стопами».

— Круто, — сказав Віктор. — «Шкода Октавія»… Твоя?

— М-м… моя, — відповіла Ольга. — Ще на два дні. Дали покататися. Ну, поїхали?

Влаштувавшись на м'якому сидінні, він відкинувся на спинку й попросив:

— Тільки не жени, добре?

— А ти що, боїшся?

— Боюся, — сказав він.

— А по тобі й не скажеш…

Мотор м'яко гудів, розігріваючись. У динаміках увімкнулася тиха ритмічна музика. Машина рушила й покотила темним засніженим Києвом.

Віктор крадькома зиркнув на дівчину. Безперечно, їй подобалося їхати. Взагалі, вона була симпатичною. Там, на сцені, у відкритому сяючому трико — без перебільшення розкішною, найгарнішою з усіх у підтанцівці. Тут, у напівтемному салоні машини, вдягнута в джинси й коротку дублянку, — просто гарною та приємною.

— А ти добре в машинах розбираєшся, — сказала Оля. — Сходу впізнав, а марка не найпоширеніша на наших дорогах.

— Тільки в назвах, — зауважив Віктор.

— А в тебе самого яка?

— Ніякої.

— А чому?

— Особисто мені машина без потреби, — сказав він.

— Що, і водити не вмієш?

— Ну чому, вмію, не так елегантно, як ти, але якось їжджу.

— Не любиш?

— Люблю.

— Чому тоді не купиш?

— Як тобі сказати… Маю можливість — ось як ти — брати в тимчасове користування. То навіщо мені купувати?

— І яку ж ти брав востаннє?

— «Сімку».

— Хіба це машина?

— Усе відносно. — Віктор знизав плечима. — Є ще «Запорожець», ти забула?

Вона розсміялася:

— А мені ця подобається. Вона таке виробляє — тільки торкни…

Машин на дорозі траплялося небагато і, несподівано натиснувши на газ, вона зробила різкий поворот. Машину занесло, але Ольга обертом керма вирівняла її і знову витиснула газ.

— Дорога погана, — нагадав Віктор. — Обережно. Давай зупинимося й десь посидимо.

Це була вулиця, по обидва боки якої мало не під кожним будинком світилася вивіска бару, кафе чи нічного клубу.

— Тут погано, — сказала вона, кивнувши головою у їх бік, — під'їдемо ще трохи. Мені, чесно кажучи, просто хочеться проїхатися. Коли ще трапиться така нагода? Проїдемо один кружечок. Вечірній Київ подивишся. А потім… Я знаю одне гарне місце. Буде тобі твій коньяк. А мені… Купиш мені морозива з чорносливом і горіхами?

— Куплю, — посміхнувся він. — Скільки порцій? Обережно!!!

Вони вирулювали на вулицю, якою мчав здоровезний чорний джип. А машина на слизькій дорозі перестала слухатися. Можна було вважати, що гальм немає. Авто почало розвертати. Джип зробив спробу ухилитися, але не надто успішну — удар у заднє крило «Октавії» розвернув їх, і машина, перекрутившись, угатилася протилежним боком у металевий відбійник. Десь між двома ударами пролунав Олин скрик. Джип, незважаючи на стійкість на дорозі, також добряче занесло і вдарило заднім крилом відразу об дві припарковані трохи далі машини. Так він і застиг кроків за тридцять попереду.

Ольга якось так схлипнула й затулила обличчя руками. Дверцята чорного гіганта відчинилися з обох боків, і звідти неквапно почали вибиратися люди, також спантеличені несподіваним зіткненням. Це, звісно, був не «Мадяр», але наслідки зустрічі з ним претендували на серйозність. Двоє чолов'яг із джипа вже прямували до «Октавії». Визирнувши на мить з-під власних долонь, дівчина тихо промовила:

— О, Боже… кінець…

— Перелазь, — коротко кинув їй Віктор, схопивши її під пахви і смикнувши собі на коліна.

А вона робила все автоматично, напевно, завдяки жіночому інстинкту коритися у скрутних ситуаціях сильнішому. Вилізши з-під неї, мало не зламавши ногою важіль передач, він вимкнув освітлення й запустив мотор. Хлопці, які повилазили з джипа, нерішуче зупинилися на півдорозі. Споровши шинами мерзлу бруківку, «Октавія» смикнулася назад. Віктор крутонув кермо і вдарив по гальмах. Машину розкрутило на сто вісімдесят, і він знову втиснув у підлогу акселератор. Напевно, досі на ній ще так не їздили. Хлопці ззаду притьмом заскакували у свій понівечений джип.

Розвернувшись на найближчому перехресті, він помчав у зворотному напрямку. Відразу ще один поворот направо — туди, де вільно. Тільки б відірватися! Але там також сиділи не тумаки. Потужний пучок світла вислизав з-за повороту кожного разу. Ця гонка незнайомим містом не могла бути нескінченою. В них, звісно, є мобілки, зараз зв’яжуться з кимось, хто ближче, і тоді спробуй вирватися. Є кінець-кінцем і наряди ДАІ — усі підстави вгрузнути серйозно. Знову бульвар — той самий? Наче забігайлівок менше…