Стіґ Ларссон - Чоловіки, що ненавидять жінок

— Але коли я повернуся, нічого не зміниться. Веннерстрьом доб’є «Міленіум», ти ж розумієш. Ми зможемо йому завадити тільки в тому разі, якщо довідаємося про нього щось корисне для нас.

— І таку інформацію ти гадаєш знайти в Хедестаді.

— Я проглянув газетні статті. Веннерстрьом працював на Ванґера з шістдесят дев’ятого по сімдесят другий рік. Він сидів у штабі концерну і відповідав за стратегічні капіталовкладення. Пішов звідти він дуже поспішно. Ми не можемо виключити того, що у Хенріка Ванґера на нього справді щось є.

— Але якщо він щось накоїв тридцять років тому, ми навряд чи зможемо зараз це довести.

— Хенрік Ванґер обіцяв дати інтерв’ю і розповісти все, що знає. Він одержимий думками про свою зниклу родичку — схоже, це єдине, що його взагалі цікавить, і якщо йому потрібно буде здати Веннерстрьома, цілком імовірно, що він це зробить. Ми у будь-якому разі не можемо упускати такий шанс — він перший, хто сказав, що готовий публічно облити Веннерстрьома брудом.

— Навіть якщо ти повернешся з доказами того, що дівчину задушив Веннерстрьом, ми не зможемо їх використати. Минуло надто багато часу. Він знищить нас у суді.

— Така думка приходила мені в голову, але, на жаль! — у той час, коли вона зникла, він учився в Стокгольмському інституті торгівлі і не мав ніякого відношення до концерну «Ванґер». — Мікаель помовчав. — Еріко, я не кину «Міленіум», але нам важливо подати справу так, ніби я його кинув. Ви з Крістером повинні й далі випускати журнал. Якщо вдасться… якщо вам випаде нагода укласти мир з Веннерстрьомом, зробіть це. А це вийде, тільки якщо мене не буде в редакції.

— Гаразд. Становище кепське, але я думаю, що їхати в Хедестад для тебе все одно що хапатися за соломинку.

— А в тебе є краща ідея?

Еріка знизала плечима:

— Нам би слід було зараз узятися до пошуків джерел. Вибудовувати матеріал наново і цього разу робити все розумно.

— Ріккі, про цей матеріал треба забути.

Еріка сиділа, поклавши руки на стіл, і тепер у відчаї уткнулася в них головою.

Заговоривши знову, вона спочатку намагалася не зустрічатися з Мікаелем поглядом:

— Я страшенно зла на тебе. Не за те, що написаний тобою матеріал виявився помилковим — тут моя провина не менша. Не за те, що ти залишаєш посаду відповідального редактоpa — у нинішній ситуації це розумне рішення. Я можу прийняти те, що ми подаємо це як розрив або боротьбу за владу між тобою і мною — це логічно, якщо нам треба змусити Веннерстрьома повірити в те, що я невинна фіфочка, а вся загроза виходить від тебе.

Вона зробила паузу і рішуче глянула йому в очі:

— Але я думаю, що ти помиляєшся. Веннерстрьом не піддасться на блеф. Він і далі прагнутиме потопити «Міленіум». Різниця полягає лише в тому, що з цієї миті битися з ним мені доведеться самій, і ти знаєш, що зараз ти потрібний у редакції більше, ніж будь-коли. Гаразд, я готова воювати з Веннерстрьомом, але мене страшенно злить те, що ти легко покидаєш корабель. Ти кидаєш мене у найтяжчий момент.

Мікаель простягнув руку і погладив її по волоссю:

— Ти не сама. У тебе є Крістер та інші.

— Янне Дальмана можеш виключити. До речі, думаю, ми даремно взяли його на постійну роботу. Він досвідчений співробітник, але від нього більше неприємностей, ніж користі. Я йому не довіряю. Всю осінь він зловтішався. Не знаю, сподівався він посісти твоє місце чи просто в нього психологічна несумісність з рештою співробітників.

— Боюся, що ти маєш рацію, — сказав Мікаель.

— Що ж робити? Вигнати його?

— Еріко, ти головний редактор і основний власник «Міленіуму». Якщо його треба вигнати, жени.

— Ми ще нікого не звільняли, Мікке. А зараз ти навіть це рішення перекладаєш на мене. Мені стало неприємно приходити вранці в редакцію.

Тут Крістер Мальм несподівано підвівся з дивана:

— Якщо ти хочеш встигнути на потяг, нам треба поквапитися.

Еріка запротестувала, але він підняв руку:

— Почекай, Еріко, ти запитувала мою думку. Я вважаю, що ситуація у нас гірше не можна. Але якщо справа йде так, як говорить Мікаель, — що він дуже втомився від усього цього, — то йому справді треба їхати, задля самого себе. І ми повинні його відпустити.

Мікаель і Еріка дивилися на Крістера здивовано, а він збентежено поглядав на Мікаеля.

— Ви обоє знаєте, що «Міленіум» — це ви. Я співвласник, і ви завжди були зі мною чесні. Я дуже люблю журнал і все з ним пов’язане, але ж ви могли б просто замінити мене будь-яким іншим головним художником. Проте вас цікавила моя думка. Ви на неї зважали. Що ж до Янне Дальмана, то я з вами згоден. Якщо тобі, Еріко, треба його вигнати, я візьму це на себе. Треба тільки знайти вагому причину.