Стіґ Ларссон - Чоловіки, що ненавидять жінок

Хенрік Ванґер обійшов навколо столу і показав на першу квітку. Це були дзвоники, вставлені в рамку по-аматорськи незграбно.

— Це була перша картинка. Я отримав її в п’ятдесят восьмому році.

Він показав на наступну рамку:

— П’ятдесят дев’ятий рік — жовтець. Шістдесятий рік — маргаритка. Це стало традицією. Вона виготовляла картинку влітку і приберігала до мого дня народження. Я завжди вішав їх тут на стіні. У шістдесят шостому році вона зникла, і традиція урвалася.

Хенрік Ванґер мовчки показав на порожнє місце в ряду картин. Мікаель раптом відчув, як у нього волосся стає на потилиці. Вся стіна була заповнена засушеними квітами в рамках.

— У шістдесят сьомому, через рік після її зникнення, я отримав на день народження оцю квітку. Фіалку.

— Як ви отримали квітку? — тихо спитав Мікаель.

— Загорнутою в подарунковий папір, в ущільненому конверті, поштою. Із Стокгольма. Без зворотної адреси і без будь-якої записки.

— Ви хочете сказати… — Мікаель повів рукою.

— Саме так. На мій день народження, кожного чортового року. Уявляєте, як мені? Це спрямовано проти мене, убивця мовби намагається мене доконати. Я болісно роздумую над тим, що, можливо, Харієт прибрали з дороги, бо хтось хотів дістатися до мене. Всі знали, що у нас з Харієт були особливі стосунки і що я бачив у ній рідну дочку.

— Що ви хочете, щоб я зробив? — спитав Мікаель.

Повернувши «короллу» назад у гараж під будинком «Мілтон сек’юриті», Лісбет Саландер вирішила заразом зайти до вбиральні в офісі. Вона скористалася своїм магнітним пропуском і піднялася ліфтом прямо на третій поверх, минувши головний вхід на другому поверсі, де були чергові. Відвідавши вбиральню, вона сходила по стаканчик кави до автомата, який Драґан Арманський поставив, коли нарешті зрозумів, що Лісбет не почне варити кави тільки тому, що від неї цього чекають. Потім вона зайшла до себе в кабінет і повісила шкіряну куртку на спинку стільця.

Кабінет являв собою прямокутне приміщення розміром два на три метри, відокремлене від сусіднього скляною стіною. Тут були: письмовий стіл із стареньким комп’ютером «Делл», офісний стілець, кошик для паперів, телефон і книжкова полиця. На полиці розташовувався набір телефонних довідників і три порожні блокноти. У двох шухлядах письмового столу лежали скріпки, кілька використаних кулькових ручок і блокнот. На вікні стояла зів’яла квітка з коричневим пониклим листям. Лісбет Саландер уважно оглянула квітку, неначе побачила її вперше, потім рішуче взяла її і відправила в кошик для паперів.

Свій кабінет Лісбет відвідувала рідко, можливо, разів шість на рік, в основному коли їй потрібно було посидіти самій і довести до пуття який-небудь звіт безпосередньо перед подачею. Драґан Арманський наполіг на тому, щоб у неї було власне робоче місце. Він мотивував це тим, що тоді вона відчуватиме себе частиною підприємства, навіть працюючи за власним графіком. Лісбет підозрювала, що Арманський сподівався дістати таким чином можливість наглядати за нею і втручатися в її особисті справи. Спочатку її помістили далі по коридору, в кімнату побільше, яку вона мусила ділити з колегою. Та оскільки Лісбет там ніколи не з’являлася, її врешті-решт перевели до цієї порожньої комірки.

Саландер дістала отриману від Чуми манжетку, поклала її перед собою на стіл і почала роздивлятися, прикусивши губу і роздумуючи. Йшла вже дванадцята година ночі, і, крім неї, на всьому поверсі нікого не було. Їй раптом стало дуже нудно.

Через деякий час Саландер устала, пройшла в кінець коридору і посмикала двері до кабінету Арманського. Замкнуто. Вона оглянулася. Ймовірність того, що хтось з’явиться в коридорі опівночі другого дня Різдва, була практично рівна нулю. Саландер відімкнула двері нелегальною копією головного ключа підприємства, якою передбачливо обзавелася кількома роками раніше.

У просторому кабінеті Арманського крім письмового столу і крісел для відвідувачів у кутку стояв стіл для засідань, розрахований на вісім чоловік. Тут панував бездоганний порядок. Саландер уже давно не порпалася в паперах Арманського, і якщо вже вона все одно в офісі…

Провівши годину біля його письмового столу, вона поповнила свій багаж відомостями про полювання на людину, підозрювану в промисловому шпигунстві, про те, хто з її колег під прикриттям упровадився на підприємство, де орудувала банда злодіїв, а також про вжиті в суворій таємниці заходи щодо захисту клієнтки, яка побоювалася, що її дітей може викрасти їхній батько.