Стіґ Ларссон - Чоловіки, що ненавидять жінок

Лісбет Саландер допитливо подивилася на нього. У неї на лобі з’явилася зморшка. Мікаель уже почав звикати до її довгих пауз у розмові. Нарешті вона похитала головою:

— Мені не потрібні твої гроші.

— Але…

— Я не візьму від тебе жодної крони. — Вона раптом посміхнулася своєю кривою усмішкою. — Якщо тільки вони не надійдуть у формі подарунків на мій день народження.

— А я ж так і не дізнався, коли в тебе день народження.

— Та ти ж журналіст. Дізнайся.

— Саландер, я серйозно говорю про те, що маю намір поділитися з тобою грошима.

— Я теж говорю серйозно. Твої гроші мені не потрібні. Я хочу позичити сто двадцять тисяч, і вони будуть потрібні мені завтра.

Мікаель Блумквіст сидів мовчки.

«Вона навіть не питає про розмір її частки».

— Саллі, я радо піду з тобою до банку і позичу тобі ту суму, про яку ти просиш. Але під кінець року ми повернемося до розмови про твою частку. — Він підняв руку. — Коли в тебе, до речі, день народження?

— У Вальпургієву ніч, — відповіла вона. — Підходить? Тоді я розгулюю скрізь із мітлою між ногами.

Лісбет приземлилася в Цюриху о пів на восьму вечора і взяла таксі до готелю «Маттерхорн». Вона забронювала номер для такої собі Ірене Нессер і змінила свою зовнішність відповідно до фотографії з норвезького паспорта на це ім’я. На десять тисяч із позичених у Мікаеля Блумквіста грошей вона через сумнівні контакти з міжнародної мережі Чуми придбала два паспорти. У Ірене Нессер було світле волосся до плечей, тому Лісбет купила в Стокгольмі парик.

Прибувши до готелю, Лісбет відразу пройшла до себе в номер, замкнула двері й роздяглася. Вона лягла на ліжко і втупилася в стелю кімнати, що коштувала тисячу шістсот крон за ніч. Лісбет почувалася спустошеною. Вона вже витратила половину позиченої у Мікаеля Блумквіста суми, та, незважаючи на додані всі до останньої крони власні заощадження, її бюджет був більш ніж мізерним. Вона припинила думати і майже відразу заснула.

Прокинулася вона вранці, на початку шостої. Спершу прийняла душ і багато часу присвятила тому, щоб за допомогою товстого шару тонального крему і пудри замаскувати татуювання на шиї. Наступним пунктом в її контрольному списку значилося: записатися на пів на сьому ранку до салону краси, що містився у фойє набагато дорожчого готелю. Вона купила ще один світлий парик, цього разу з напівдовгим волоссям і зачіскою «паж», потім їй зробили манікюр, приклеїли накладні червоні нігті поверх її власних обгризених, додали накладні вії і пудру, наклали рум’яна, нанесли губну помаду та іншу липку гидоту. Обійшлося все це приблизно у вісім тисяч крон.

Вона розплатилася кредитною карткою на ім’я Моніки Шоулс, подавши для засвідчення своєї особи англійський паспорт на це ім’я.

Наступною зупинкою був Будинок моди Каміль, що розташовувався на тій самій вулиці за сто п’ятдесят метрів ходи. За годину вона вийшла звідти в чорних чоботях, чорних колготках, пісочного кольору спідниці з відповідною за тоном блузою, в короткій куртці та береті. Всі речі були фірмовими і дорогими. Їх вибір вона довірила продавцеві. Ще вона вибрала собі ексклюзивний шкіряний портфель і маленьку дорожню валізу фірми «Самсонайт». Вершиною всіх придбань стали скромні сережки і простий золотий ланцюжок навколо шиї. З кредитної картки списали ще сорок чотири тисячі крон.

Уперше в житті у Лісбет Саландер також з’явився бюст, який, — коли вона подивилася на себе в дзеркальні двері — змусив її затамувати подих. Бюст був таким самим фальшивим, як і особа Моніки Шоулс. Вона купила його в Копенгагені, у крамниці, де отоварюються трансвестити.

Тепер вона була готова до війни.

На початку десятої Лісбет пройшла два квартали до славного своїми традиціями готелю «Циммерталь», де у неї був замовлений номер на ім’я Моніки Шоулс. Вона дала належні сто крон чайових хлопчикові, що доставив нагору нову сумку, всередину якої Лісбет упхала свою стару спортивну. Номер був невеликим і коштував усього двадцять дві тисячі крон на добу. Лісбет зняла його на одну ніч. Залишившись сама, вона озирнулася. З вікна відкривався чудовий вид на Цюрихське озеро, який її анітрохи не зацікавив. Зате своє віддзеркалення вона роздивлялася аж п’ять хвилин. З рами на неї дивилася абсолютно чужа людина. Білявка Моніка Шоулс, персона з великим бюстом і зачіскою типу «паж», одномоментно мала на обличчі більше косметики, ніж Лісбет Саландер використовувала за місяць. Вона мала… зовсім інший вигляд.