Стіґ Ларссон - Чоловіки, що ненавидять жінок

Нічого страшного. Нехай трохи подумає. Тобі, старий, уже кінець.

О пів на шосту ранку Лісбет вийшла з Мережі, вимкнула комп’ютер і знайшла нову пачку сигарет. За ніч вона випила чотири, ні, п’ять пляшок кока-коли, а зараз принесла шосту і опустилася на диван. Вона була в самих трусах і запраній камуфляжній футболці, що рекламує магазин «Солдат удачі», з текстом: «Kill them all and let God sort them out». [65] Убивайте всіх, Господь упізнає своїх (англ.). Відчувши, що замерзає, Лісбет потяглася по ковдру і закуталася в неї.

Вона відчувала себе під кайфом, ніби наковталася якоїсь погані вочевидь нелегального походження. Безтямним поглядом утупившись у вуличний ліхтар за вікном, вона сиділа нерухомо, а її мозок тим часом працював на повну потужність. Мама — клац — сестра — клац — Міммі — клац — Хольгер Пальмґрен. «Персти диявола». Арманський. Робота. Харієт Ванґер. Клац. Мартін Ванґер. Клац. Ключка для гольфа. Клац. Адвокат Нільс Б’юрман. Клац. Жодну з цих клятих деталей їй не вдавалося забути, хоч як вона намагалася.

Лісбет замислилася над тим, чи зможе Б’юрман ще хоч раз роздягтися перед жінкою і як він у такому разі пояснить їй татуювання у себе на животі. І чи вдасться йому уникнути роздягання під час наступного візиту до лікаря.

Мікаель Блумквіст. Клац.

Його вона вважала гарною людиною, що іноді, можливо, занадто входить у роль практичної свинюки. І на жаль, він був надзвичайно наївним у деяких елементарних питаннях моралі. Він був натурою поблажливою і всепрощаючою, що намагалась шукати пояснення і виправдання людським вчинкам, йому не дано зрозуміти, що хижаки всього світу розуміють тільки одну мову. Думаючи про нього, Лісбет відчувала в душі якусь незручність, ніби була зобов’язана захищати його.

Вона не пам’ятала, коли заснула, але прокинулася назавтра о дев’ятій з болем у шиї, бо весь час незручно спиралася головою на стіну за диваном. Тоді Лісбет перебралася до спальні і знову заснула.

Це був, безумовно, головний репортаж їхнього життя. Еріка Берґер уперше за півроку була щаслива, як може бути щасливим тільки редактор, готуючи гарячу публікацію. Вони з Мікаелем востаннє шліфували текст, коли йому на мобільний подзвонила Лісбет Саландер.

— Я забула сказати: Веннерстрьом почав турбуватися з приводу того, що ти останнім часом пишеш, і замовив попередній примірник наступного числа.

— Звідки ти знаєш… ет, забудь. Є що-небудь про те, які він має наміри?

— Нічого немає, але є одне цілком логічне припущення.

Мікаель замислився на кілька секунд.

— Друкарня! — вигукнув він.

Еріка здивовано підвела брови.

— Якщо редакція тримає язик за зубами, то залишається не так уже багато можливостей. Або хто-небудь з його найманців збирається прийти до вас уночі.

Мікаель звернувся до Еріки:

— Зарезервуй для цього числа нову друкарню. Негайно. І зателефонуй Драґанові Арманському — я хочу, щоб найближчий тиждень у нас тут сиділа нічна охорона.

І знову заговорив з Лісбет:

— Дякую, Саллі.

— Скільки це коштує?

— Що ти маєш на увазі?

— Скільки коштує моя інформація?

— А що ти хочеш?

— Це ми з тобою обговоримо за кавою. І негайно.

Вони зустрілися в кафе-барі на Хурнсґатан. У Саландер був такий серйозний вигляд, що, вмощуючись поряд з нею на барний дзиґлик, Мікаель відчув занепокоєння. Вона, як завжди, відразу перейшла до справи:

— Мені потрібні гроші в борг.

Мікаель усміхнувся однією із своїх найнаївніших посмішок і поліз по гаманець.

— Звичайно. Скільки?

— Сто двадцять тисяч крон.

— Овва! — Він засунув гаманець назад. — У мене немає при собі такої суми.

— Я не жартую. Мені потрібно сто двадцять тисяч крон на… скажімо, на шість тижнів. У мене є шанс укласти капітал, але мені нема до кого звернутися. У тебе зараз на рахунку близько ста сорока тисяч. Я тобі їх поверну.

Мікаель залишав без коментарів той факт, що Лісбет Саландер проникла в таємницю банківського вкладу і з’ясувала, скільки в нього грошей на рахунку. Він користувався Інтернет-банком, і джерело її знань було самоочевидним.

— Тобі немає потреби позичати в мене гроші, — відповів він. — Ми ще не обговорили твою частку, але вона з гаком покриє те, що ти хочеш позичити.

— Яку частку?

— Саллі, я маю отримати від Хенріка Ванґера шалено великий гонорар, і до кінця року ми розрахуємося. Без тебе я був би мертвий, а «Міленіум» би загинув. Я збираюся розділити гонорар з тобою. П’ятдесят на п’ятдесят.