Стіґ Ларссон - Чоловіки, що ненавидять жінок

Лісбет глибоко зітхнула і згадала матір, яку поховала вранці. Нічого доброго чекати не доводилося. Смерть матері означала, що її рана ніколи не загоїться, адже Лісбет уже не вдасться дістати відповіді на те, про що вона хотіла запитати.

Вона подумала про Драґана Арманського, який стояв за нею під час похорону. Вона мала йому що-небудь сказати. Принаймні, підтвердити, що знає про його присутність. Але якщо вона це зробить, той відразу вирішить, що відтепер отримує право втручатися в її життя. А такому варто лише дати палець, то він відкусить усю руку. Він би все одно не зміг її зрозуміти.

Лісбет подумала про проклятого адвоката Нільса Б’юрмана — її опікуна, який хоча б на цей час був знешкоджений і виконував те, що йому веліли.

Вона відчула непримириму ненависть і зціпила зуби.

Потім вона подумала про Мікаеля Блумквіста, і їй стало цікаво: що б він сказав, дізнавшись про те, що в неї є опікун і що взагалі-то життя у неї собаче. Вона зрозуміла, що насправді на нього зовсім не сердиться, просто він потрапив під руку і нарвався під сплеск люті, коли Лісбет охопило єдине бажання кого-небудь убити. Гніватися на Мікаеля було безглуздо.

Ставлення до нього Лісбет було суперечливим.

Він пхав свого носа куди не слід, почав копирсатися в її особистому житті і… Але водночас їй подобалося працювати разом з ним. Уже саме це відчуття здавалося дивним — працювати разом з кимось. Вона до такого не звикла, але ж усе пройшло на диво безболісно. Він її не лапав і не намагався повчати, як треба жити.

У ліжко затягнула його вона, а не навпаки.

І до того ж усе вийшло цілком приємно.

Тоді чому ж у неї виникло відчуття, ніби їй хочеться вдарити його ногою в обличчя?

Вона зітхнула і провела нещасним поглядом трейлер, що проїздив повз неї по шосе Е-4.

Годині о восьмій вечора Мікаель як і раніше сидів у саду, коли до нього долинув звук мотоцикла і він побачив, як через міст їде Лісбет Саландер. Вона припаркувалася і зняла шолом. Потім підійшла до садового столика і торкнулася кавника, але той був порожнім і холодним. Мікаель здивовано дивився на Лісбет. Вона взяла кавник і пішла на кухню, а коли повернулася, то замість шкіряного комбінезона на ній були джинси й футболка з написом: «І can be a regular bitch. Just try me». [63] Я можу бути крутою сукою. Спробуй мене (англ.).

— Я думав, ти поїхала, — сказав Мікаель.

— Я повернула назад від Уппсали.

— Непогано прогулялася.

— У мене болить зад.

— Чому ти повернулася?

Вона не відповіла. Мікаель не наполягав, очікуючи, доки вона заговорить сама. Вони мовчки випили каву, і лише через десять хвилин Лісбет подала голос.

— Мені подобається твоя компанія, — неохоче зізналася вона.

Вона ніколи раніше не говорила таких слів.

— Було… цікаво працювати разом з тобою над цією справою.

— Мені теж сподобалося з тобою працювати, — сказав Мікаель.

— Гм.

— Чесно кажучи, мені ніколи не доводилося співпрацювати з таким класним пошуковцем. Я, звичайно, розумію, що ти паскудний хакер і водишся з сумнівною компанією. Але ти можеш просто підняти слухавку і за двадцять чотири години організувати нелегальне прослуховування телефону в Лондоні і тому дійсно добиваєшся результатів.

Вона вперше поглянула на нього відтоді, як сіла за стіл. Як же це вийшло, що йому відомо так багато її секретів?

— Усе дуже просто. Я знаюся на комп’ютерах. У мене ніколи не виникає проблем з тим, щоб прочитати текст і чітко вловити його сенс.

— У тебе фотографічна пам’ять, — спокійно сказав він.

— Мабуть, так. Я просто схоплюю механізм дії. І не тільки комп’ютерів і телефонної мережі, а й мотора мого мотоцикла, телевізорів, пилососів, хімічних процесів і астрофізичних формул. Я чокнута. Виродок.

Мікаель насупив брови і досить довго сидів мовчки.

«Синдром Аспберґера, — подумав він. — Або щось подібне. Талант бачити малюнок і розуміти абстрактні міркування там, де інші бачать тільки перешкоди».

Лісбет утупилася в стіл.

— Більшість людей дорого б заплатили, щоб мати такий дар.

— Я не хочу про це говорити.

— Гаразд, киньмо це. Чому ти повернулася?

— Не знаю. Можливо, це помилка.

Він подивився на неї допитливо.

— Лісбет, ти можеш пояснити мені, як ти розумієш слово «дружба»?

— Коли добре до когось ставишся.

— Так, а чому людина до когось добре ставиться?

Вона знизала плечима.

— Дружба — в моєму розумінні — будується на двох речах, — сказав він. — На пошані й довірі. Обидва чинники обов’язково мають бути. І ще необхідна взаємність. Можна поважати когось, але якщо немає довіри, дружба розпадається.