Стіґ Ларссон - Чоловіки, що ненавидять жінок

— Хенрік би…

— Ви й досі не розумієте, — підвищила вона голос.

Мікаель побачив, що кілька чоловіків біля сусіднього намету подивилися на нього скоса.

Вона знову стишила голос і схилилася до нього:

— Усі карти відкриті. Решту додумуйте самі.

Вона підвелася і принесла ще дві пляшки пива. Коли вона повернулася, Мікаель сказав їй одне-єдине слово:

— Готфрід?

Вона кивнула.

— Сьомого серпня шістдесят п’ятого року батько змусив мене піти з ним до будиночка. Хенрік був у від’їзді. Батько пив і намагався накинутися на мене. У нього навіть не вставав член, і вже починалася біла гарячка. Він завжди був… грубий і жорстокий зі мною, коли ми опинялися на самоті, але того разу він перейшов усякі межі. Він помочився на мене. Потім повідомив про те, що йому хочеться зі мною зробити, і почав розповідати про жінок, яких убивав. Він вихвалявся цим. Цитував Біблію. Так тривало кілька годин. Я не розуміла половини того, що він говорив, але усвідомила, що він зовсім божевільний.

Вона відпила з пляшки і вела далі:

— Ближче до півночі в нього почався напад люті. Він став зовсім навіженим. Ми були на спальній антресолі. Він обв’язав мені шию футболкою і почав її чимдуж затягувати. У мене потемніло в очах. Я нітрохи не сумніваюся, що він дійсно намагався мене вбити, і вперше за ту ніч йому вдалося-таки зґвалтувати мене.

Харієт Ванґер подивилася на Мікаеля. В її очах читалося благання.

— Але він був такий п’яний, що мені якимсь чином вдалося вирватися. Я зістрибнула з антресолі на підлогу і в паніці кинулася навтьоки. Гола, я мчала, не тямлячи себе, і потрапила на підмостки біля води. Він, хитаючись, гнався за мною.

Мікаелю раптом захотілося, щоб вона припинила розповідь.

— Я була достатньо сильною, щоб зіштовхнути п’яного чоловіка в воду. Я схопила весло і утримувана його під водою, доки він не перестав борсатися. Знадобилося всього кілька секунд.

Коли вона зробила паузу, тиша раптом здалася оглушливою.

— А коли я підвела очі, на підмостках стояв Мартін. Він був наляканий і водночас посміхався. Не знаю, як довго він отирався біля будиночка і шпигував за нами. Відтоді я потрапила йому в лапи. Він підійшов до мене, схопив за волосся і відвів до будинку, знову в Готфрідове ліжко. Він прив’язав мене і ґвалтував, доки наш батько все ще плавав у воді, біля підмостків, і я не могла навіть опиратися.

Мікаель заплющив очі. Йому раптом стало соромно і він пошкодував, що не дав Харієт Ванґер спокій. Проте її голос звучав з новою силою:

— З того дня він мав наді мною цілковиту владу. Я виконувала всі його вимоги. Мене немов паралізувало, і мій розум врятувало тільки рішення Ізабелли відправити Мартіна до Уппсали — розвіятися після трагічної смерті батька. Вона знала, що він зі мною витіває, і для неї це був спосіб спекатися проблеми. Можете не сумніватися, що Мартін був засмучений.

Мікаель хитнув головою.

— За весь наступний рік він приїжджав додому тільки на різдвяні канікули, і мені вдавалося триматися від нього подалі.

Між Різдвом і Новим роком я поїхала з Хенріком до Копенгагена. А під час літніх канікул у нас була Аніта. Я довірилася їй, вона весь час залишалася зі мною і стежила за тим, щоб Мартін до мене не наближався.

— А потім ви зустрілися на Йєрнвегсґатан.

Вона кивнула:

— Мені сказали, що він не приїде на родинну зустріч, а залишиться в Уппсалі. Проте він, очевидно, передумав, раптово з’явився на іншому боці вулиці й витріщився на мене. Він мені посміхнувся. У мене виникло відчуття кошмарного сну. Я вбила батька, а зараз усвідомила, що мені ніколи не позбутися брата. До цього моменту я подумувала накласти на себе руки. Та тут вирішила, що ліпше втекти.

Вона поглянула на Мікаеля майже весело:

— Навіть приємно нарешті розповісти правду. Тепер вам відомо все. Як же ви хочете скористатися своїми знаннями?

О десятій ранку Мікаель підібрав Лісбет Саландер біля її під’їзду на Лундаґатан й одвіз до крематорію Північного кладовища. Він супроводжував її й на церемонії прощання. Довгий час, крім Лісбет з Мікаелем і жінки-пастора, там нікого не було, та коли похоронна відправа вже почалася, у двері раптом прослизнув Драґан Арманський. Він коротко кивнув Мікаелю і став позаду Лісбет, обережно поклавши їй руку на плече. Вона хитнула головою, не озираючись на нього, ніби знала, хто підійшов до неї ззаду, і після цього немов перестала помічати їхню з Мікаелем присутність.