Томас Гарріс - Сходження Ганнібала

— Дзвони лікарю, Мілко повернувся з Парижа з трипером, — сказав Мюеллер.

— Це не Мілко. — Гассман мав кращий зір.

Вони вийшли з вартівні.

— Де Мілко? — спитав Мюеллер жінку за кермом.

— Звідки мені знати? Він заплатив мені за доставку рояля. Сказав, що буде через кілька днів. Покажіть ваші м’язи, зніміть мій мотик із кузова на землю.

— Хто тобі заплатив?

— Мсьє Зіппо.

— Ти маєш на увазі Мілко?

— Так, Мілко.

Ззаду під’їхала машина з продуктами, стала за фургоном і чекала, буфетник нервово постукував пальцями по керму. Гассман підняв задній полог п’ятитонки. Побачив рояль у ящику і менший ящик із наліпленим на нього ярликом із написами: «POUR LA CAVE» та «FOR THE WINE SELLAR — STORE IN A COOL PLACE». [138] «Для винного погреба», «Зберігати в прохолодному місці». Мопед стояв пристебнутий до бокових поручнів у кузові фургона. Там був трап, але легше було просто взяти й поставити мопед на дорогу.

Мюеллер підійшов допомогти Гассману з мопедом. Поглянув на жінку.

— Хочеш випити?

— Не тут, — відповіла вона, закидаючи ногу через сідло.

— Твій мотик деренчить, мов бздить, — гукнув їй услід Мюеллер.

— Вона програє тобі змагання у вишуканості манер, — похвалив Гассман.

Настройщик був схожим на скелет, із темними прогалинами між зубів і застиглою посмішкою на весь рот, як у Лоренса Велка. [139] Lawrence Welk (1903–1992) — зірка 1950-х pp., американський акордеоніст, бендлідер і конферансьє ельзаського походження, з 1951 до 1982 р. вів регулярну телепрограму «Шоу Лоренса Велка». Закінчивши настройку чорного «Бьозендорфера», він перевдягся в чорний фрак із білою краваткою і вийшов грати легку музику, поки до Ґрутаса на коктейль-вечірку збиралися звані гості. Музика деренчливо відлунювала від кахляної підлоги й великих площин вікон. Скляні полиці сталевої книжкової шафи поряд з інструментом резонували в тональності сі-бемоль. Поки ладнав рояль, настройщик задовольнявся кухонним стільцем, але грати, сидячи на ньому, не бажав.

— На чім мені сісти? Де фортепіанна лава? — спитав він служницю, а вона перепитала те саме в Мюеллера. Мюеллер знайшов йому стілець підходящої висоти, але з бильцями.

— Мені доведеться грати з розчепіреними ліктями, — пожалівся настройщик.

— Замовкни нахер і грай тільки американське, — наказав Мюеллер. — Бос хоче американську коктейль-паті, і щоби всі тут підспівували.

Біля буфету товпилися десь із тридцять гостей — чудернацькі уламки війни.

Там був Іванов із радянського посольства, занадто елегантно вдягнений, як для слуги народу. Він розмовляв з американським першим сержантом, котрий вів бухгалтерію військово-торговельної контори. Сержант був у цивільному мішкуватому картатому костюмі того кольору, що найкраще підкреслював павутиння судинної ангіоми в нього на носі. Єпископ із Версаля явився зі своїм служкою, котрий робив йому манікюр.

У безжальному світлі неонових трубок чорне облачения єпископа відсвічує зеленуватим забарвленням яловичини — зауважив Ґрутас, цілуючи його перстень. Вони трохи погомоніли про спільних знайомих в Аргентині. У холі відгонило міцним духом Віші.

Піаніст подарував публіці свій усміх скелета і взявся до пісень Кола Портера. [140] Cole Albert Porter (1895–1964) — один із найпопулярніших американських композиторів XX ст., автор десятків «вічнозелених» пісень, любив Париж, у 1917 р. вступив до Французького іноземного легіону, але до служби не дійшло. Англійська стояла на четвертому місці в списку його робочих мов, тож слова він здебільшого вигадував на ходу: «Що вдень, що вночі, ти моє сонце. Під місяяяцем тільки ти, ти єдина» . [141] Пісня Кола Портера «Night and Day», написана у 1932 p.

У підвалі було майже темно. Єдина лампочка горіла біля сходів. Зверху ледь долітали звуки музики.

Під однією стіною підвалу височіли винні полиці. Біля них стояло кілька ящиків, деякі відкриті, навкруг розсипана тирса. Нова мийка з іржостійкої сталі лежала на підлозі, а поряд музичний автомат «Rock-ОІа Luxury Light-Up» [142] Заснована у 1927 р. Девідом Рокола компанія «Rock-ОІа» випускала музичний автомат цієї моделі у 1939–1941 pp., у нього можна було зарядити максимум 20 грамплатівок на 78 об./хв. На час дії роману фірма вже випускала машини для дисків на 45 об./хв. Автор натякає, що американський сержант продав Ґрутасу явно застарілий апарат. з найновішими грамофонними платівками і ковбасками монет для його годівлі. Поряд із винним стелажем стояв ящик із написами «POUR LA CAVE» та «STORE IN A COOL PLACE». З ящика почулося тихе поскрипування.