Томас Гарріс - Сходження Ганнібала

Дортліх поїхав власним «вартбургом» [108] Певне, йдеться про ту модель британської спортивної машини «Austin-7», ЯКУ під назвою «Wartburg» у 1930-х pp. будувала за ліцензією компанія «BMW». Східнонімецький легковик «Wartburg» із трьохциліндровим двохтактним двигуном почав випускатися тільки у 1956 р. на центральну телефонну станцію, звідки він приблизно раз на місяць вирішував свої приватні справи. Почекав надворі, поки на зміну не з’явився Свенка. Тільки-но Свенка зайняв робоче місце біля головного пульту, тут і Дортліх опинився в телефонній кабіні, звідки по магістральній лінії, крізь тріщання й гудіння, міг поговорити з Францією. Він підключив до телефону вимірювач потужності сигналу й, боячись підслуховування, не відводив очей від його стрілки.

У темному підвалі ресторану у Фонтенбло задзвонив телефон. Він дзеленчав п’ять хвилин, аж ось нарешті підняли слухавку.

— Слухаю.

— Декому варто відповідати швидше, я тут сиджу, ризикую своєю сракою. Треба організувати, щоб наші друзі в Швеції готові були прийняти тіло… І ще, сюди їде хлопець Лектер. По студентській візі від союзу комуністичної молоді.

— Хто?

— Міркуй. Ми про це вже балакали, коли обідали з тобою останнім разом, — сказав Дортліх і глянув у список. — Мета його візиту: Каталогізація для народу книг у бібліотеці замку Лектер. Це, звісно, жарт — росіяни давно підтерлися всіма тими книжками. Треба щось робити там, у вас. Ти знаєш, кому про це сказати.

На північний захід від Вільнюса, неподалік річки Неріс, лежить у руїнах стара електростанція, перша в цьому краї. У кращі часи вона забезпечувала електрикою місто, кілька тартаків і механічний заводик над річкою. Вона працювала безперервно при всіх режимах, допоки сюди постачали польське вугілля, яке підвозили вузькоколійкою або річковими баржами.

Люфтвафе розбомбили її в перші п’ять днів німецької агресії. З появою нових радянських ліній електропередач відновлювати стару станцію ніхто не збирався.

Дорога до електростанції була перегороджена ланцюгом, примкнутим до двох бетонних стовпів. Замок поїла зовні іржа, але всередині він був добре змащений. Напис російською, литовською і польською мовами застерігав: «Обережно! Міни. Прохід заборонено!»

Дортліх виліз із машини і скинув ланцюг на землю. Сержант Свенка переїхав через ланцюг. Кущі бур’яну проросли крізь гравійне покриття, він чіплявся за дно машини з гидким скреготінням.

Свенка промовив:

— Оце тут весь персонал…

— Так, — обірвав його Дортліх.

— Ви вважаєте, тут насправді є міни?

— Ні. А якщо я помиляюся, ти про це взнаєш, — відказав Дортліх.

Він дуже не любив, коли хтось ставав надто обізнаним у його справах, і зараз дратувався, бо не міг обійтися без допомоги Свенки.

Ленд-лізівський будиночок Ніссена, [109] Розроблений британським інженером-полковником Пітером Ніссеном по типу традиційних вігвамів індіанців-ірокезів сталевий будинок швидкої зборки. У війну ніссени масово постачалися до СРСР у рамках матеріальної допомоги західних союзників Ленд-Ліз. обгорілий з одного боку, стояв біля потрісканого чорного фундаменту старої електростанції.

— Давай он туди, до кущів на горбочку, задом під’їдь. Дістань ланцюг, — наказав Дортліх.

Дортліх прив’язав ланцюг до буксирного ікла вантажівки і посмикав вузол, щоб той осівся. Потім покопався в кущах, знайшов там край збитого з колод щита, прив’язав до нього ланцюг і махнув, машина рушила вперед, трохи відтягла щит разом із вирослими на ньому кущами, на їх місці виявилися металеві двері до бомбосховища.

— Після останнього нальоту німці скинули парашутистів, щоб контролювати переправи через Неріс, — сказав Дортліх. — Персонал станції ховався тут. Якийсь парашутист постукав у двері, а коли вони йому відчинили, він вкинув туди фосфорну гранату. Ледве потім відчистили. Треба хвильку зачекати, перш ніж заходити.

На цій фразі Дортліх встиг відімкнути три висячих замки на дверях.

Коли він їх розчахнув, в обличчя Свенці дунуло застійним повітрям, що пахло згарятиною. Дортліх ввімкнув електричний ліхтарик і рушив униз крутими металевими сходами. Свенка глибоко вдихнув і почав спускатися слідом. Внизу було побілено, вздовж стін ішли ряди неструганих дерев’яних полиць. На них лежали твори мистецтва. Обгорнуті рядном ікони і довгі шереги алюмінієвих тубусів для мап із нарізними пробками, залитими воском. У дальньому кутку сховища стояли порожні картинні рами, з деяких акуратно були повитягувані цвяшки, з деяких звисали шматки країв поспішно вирізаних полотен.