Томас Гарріс - Сходження Ганнібала

Голос Ганнібала звучав хрипко від довгого невикористання, але різник його зрозумів: «Звір», — він промовив це дуже спокійно. Слово прозвучало радше як таксономічний термін, ніж образа.

Поліцейська дільниця фасадом виходила на площу, за конторкою сидів сержант.

Начальник жандармів сьогодні був одягнений у цивільне, у пожмаканий тропічний костюм. Йому було близько п’ятдесяти, він був утомлений війною. У своєму кабінеті він запропонував леді Мурасакі й Ганнібалу сідати і сам сів. На його порожньому столі стояла тільки попільничка «чинзано» та флакон із пігулками для шлунка «кланзофлат». Він запропонував леді Мурасакі сигарету. Вона відмовилася.

У двері постукали, увійшли двоє жандармів, що були на ринку. Стали під стіною, кидаючи скоса погляди на леді Мурасакі.

— Чи хтось із присутніх тут ударив вас або чинив опір? — спитав їх начальник.

— Ні, пане начальнику.

Він подав їм знак продовжувати доповідь.

Старіший жандарм зазирнув до свого нотатника.

— Зеленар Бульо засвідчив, що різник раптом оскаженів і намагався вхопити ніж, кричав, що він тут зараз усіх повбиває, включно з монашками в церкві.

Начальник звів очі під стелю, просячи собі витримки.

— Різник був вішістом, [44] Режим Віші — маріонетковий французький уряд (червень 1940 — серпень 1944) маршала Філіпа Петена в неокупованій частині Франції; вішіст — той, хто співпрацював із німцями, колаборант. його тут ненавидять, як ви, певне, знаєте, — сказав він. — Я з ним розберуся. Прийміть мої вибачення за образи, які вам довелося витерпіти, пані Мурасакі. Молодий чоловіче, якщо ви побачите, що хтось ображає пані знову, звертайтесь до мене. Ви мене зрозуміли?

Ганнібал кивнув.

— Я не дозволю нікому на когось нападати в цьому селищі, радше сам нападу.

Начальник підвівся і став позаду хлопця.

— Вибачте, мадам. Ганнібале, ходімо зі мною.

Леді Мурасакі підвела очі на поліцейського. Він злегка похитав головою.

Начальник відвів Ганнібала в глиб поліцейської дільниці, де містилися дві камери, в одній із яких зараз спав п’яниця, а з другої нещодавно було випущено шарманщика з його мавпою, її миска з водою залишилася стояти на підлозі.

— Стань отут.

Ганнібал став посеред камери. Начальник грюкнув дверима з брязком, від якого аж п’яниця заворушився, замурмотів:

— Подивися на підлогу. Ти бачиш, які тут замизкані, покривлені дошки? Вони просякли слізьми. Смикни двері. Давай. Ти бачиш, що їх не відчинити з цього боку. Запальність — корисна риса характеру, але небезпечна. Будь розсудливим, і ти ніколи не попадеш до такої камери. Я нікому не прощаю більше одного разу. Ці твої художества! Ніколи не роби такого більше. Не шмагай нікого м’ясом.

Начальник провів леді Мурасакі й Ганнібала до їхнього автомобіля. Коли Ганнібал уже сидів у машині, леді Мурасакі промовила:

— Начальнику, я не хотіла б, щоб мій чоловік щось про це взнав. Доктор Руфін може пояснити вам чому.

Той кивнув.

— Якщо граф щось таки почує про цю історію і спитає в мене, я скажу, що трапилася сварка між п’яницями, а хлопець випадково трапився між ними. Мені шкода, якщо граф зараз недобре почувається. В усьому іншому він найщасливіший із чоловіків.

Можливо, зайнятий безвідривною роботою в шато, граф ніколи і не почув би про цей інцидент. Але ввечері, коли він курив сигару, з села з вечірніми газетами повернувся шофер Серж і відвів його вбік.

У п’ятницю ярмарок відбувався у Вільє, за п’ятнадцять миль звідси. Сірий від безсоння граф виліз із машини, коли різник Поль тягнув баранячу тушу до свого тенту. Перший удар припав різнику по верхній губі, граф накинувся на нього, розсипаючи удари палицею.

— Негідник, ти насмілився зневажити мою дружину!

Поль впустив м’ясо і сильно відштовхнув графа, тендітне тіло його відлетіло, вдарилося об прилавок, та граф знову наскочив на різника зі своєю палицею, аж раптом зупинився, здивований вираз застиг у нього на обличчі. Він ухопився руками собі за груди і впав долілиць на підлогу різницького балагана.

Відчуваючи відразу до мекання й квиління траурних гімнів, до беззмістовного бубоніння похоронних голосів, тринадцятирічний Ганнібал Лектер, останній у своєму родоводі, стояв разом із леді Мурасакі і Чійо у дверях церкви, бездумно тиснучи руки гостям, що виходили надвір після церемонії. Жінки, щойно вийшовши з церкви, скидали з голів хустки, дотримуючись післявоєнних забобонів. [45] У повоєнній Франції дівчатам, котрі під час окупації мали близькі контакти з німцями, часто насильно голили голови, тому француженки воліли ходити простоволосими, демонструючи, що вони не лисі.