Жан-Крістоф Ґранже - Земля мертвих

Камінські викинув уперед тильний бік ступні в позі ура маваші ґері , а тоді поміняв її на цумасакі ґері , витягнув пальці ноги. Корсо колись займався карате і зміг відзначити, що технікою сутенер володів бездоганно. Навіть у помічника режисера вже почали тремтіти коліна.

— Знову помилка, підаре . Той, кого ти шукаєш, ніколи в тюрмі не сидів і не носить на собі плакат із написом «серійний убивця». Це нормальний чувак, чистий, за ним нічого немає.

Корсо погодився. Потреба в насильстві, що душила зловмисника зсередини, коли він перейшов до дій, була тим більшою, що спокійніший вигляд він мав.

— А дівчата ваші як до цього поставилися?

— А ти як гадаєш? Ми навіть створили групу психологічної підтримки.

Корсо ледь не розреготався.

— Але вони знову стали до роботи, — вів далі каратист. — На знак солідарності. Вони вважають, що так зможуть якнайкраще вшанувати пам’ять Ніни.

— Show must go on …

Нарешті ремонтник під’єднав останні дроти й почепив на місце плафон. Після вмикання засвітилися червоним очі скелета, який урочисто сидів у кутку кімнати, — він, либонь, слугував спаринґ-партнером самому Камінські.

Годі тут стирчати. Він досхочу намилувався жалюгідним видовищем і лише згаяв час із пришелепкуватим каратистом. Від сутенера відгонило потом і дурощами, тільки не переляком, а ще менше — божевіллям, з яким цілеспрямовано вбивали Ніну Віс. Насправді ж Корсо був упевнений: злочинець не належав до кола «Сквонка». Хай там як, а Борнек його б не проґавив. Вони мали справу із зовнішнім нападником.

Помічник режисера саме спускався з драбини, коли Камінські ввічливо йому вклонився на знак прощання. Технік коротко кивнув, схопив ящик з інструментами й чкурнув.

— Корсо, всі знають, що ти гарний поліціянт, — промимрив звідник і витягнув грудку дурі, паперу для самокруток, сигарети. — Краще знайди мені ту наволоч, яка це зробила, а не діставай мене тут до світанку.

— Це для нього ти приберіг свій маваші ґері ?

Камінські провів язиком по самокрутці та підморгнув:

— А може, я лишив його для тебе…

Корсо колись отримав чорний пояс другого дана, але він тоді був зовсім молодий, і тепер йому здавалося, що це відбулося з кимось іншим, а не з ним самим. Але з Камінські він не протримався б навіть двох хвилин.

— Виклик приймаю, — все одно обізвався він. — Занотуємо собі.

Камінські щойно закрутив цигарку, запалив її та зацідив нового йоко ґері ледь не в обличчя копа. Корсо не встиг побачити його рухи вчасно, лише відчув, як ребро ступні злегка ковзнуло по підборіддю.

Він знову ледве проковтнув, а тоді через силу усміхнувся.

— Дай мені раз затягнутися.

Корсо займав двокімнатне помешкання на вулиці Кассіні в будинку 60-х років. Він домігся, аби вартість оренди знизили через непривабливість краєвиду: з вікон було видно лише глуху стіну лікарні Кошен. Квартира виявилася не такою й жахливою, а головне — йому подобався квартал, який за бульваром Араґо ніби ширшав і вільно простягався до парку Монсурі. Особливо зігрівав душу проспект Рене-Коті, схожий на рамблу [7] Широка алея, обсаджена деревами, з хідником у центрі. Назва походить від каталанської Ла Рамбли — найвідомішого бульвару в Барселоні. , де росли платани й стояли майстерні артистів.

Поліціянт шпурнув куртку й кобуру на диван і підійшов до стійки, що слугувала кухнею. Відчинив холодильник й уздрів там застиглу картину холостяцького життя: зіпсуті продукти, напіввідкриті бляшанки, залишки їжі «на винесення»…

Узяв одне пиво й умостився на розкладному ліжку; разом з письмовим столом це були єдині меблі в помешканні. Після того, як вони з Емілією розійшлися, він улаштував собі тут прихисток і навіть не намагався його якось покращити, хіба що постарався прикрасити кімнату Таде. Зрештою, тимчасовість в усьому йому подобалася: це вкотре нагадувало, що він був парією, вічним вигнанцем.

Народився Корсо на самому дні суспільства, від анонімної матері, як і Ніна Віс. У дитячі роки його постійно переводили з одного притулку до іншого, міняли названі сім’ї, в підлітковому віці він блукав усюди, наче пес, — не ладний де-небудь затриматися, до чогось пристосуватися. Злодій, наркоман, відлюдник — урятувати його від неминучої загибелі вдалося лише Катрін Бомпар, що взяла хлопця під своє крило й допомогла стати копом — єдина річ (крім сина), якою він пишався у житті.

Але попри довгі роки вірної служби, бездоганне особисте досьє та повну негнучкість, що всі вважали чесністю, старі закорінені звички деколи давалися взнаки. Він став службовцем, одружився, платив податки — у 2000-ні роки йому вдалося перетворитися на статечного чоловіка, але з чорного кота білого не зробиш. За кілька місяців він розійшовся з дружиною, так і не став своїм серед поліціянтів — вічний мандрівник у своєму житті… Циган на пустирі.