Джеймс Чейз - Покладіть її серед лілій

— Просто я не голодний.

Бленд глянув на Хоппера, котрий, щойно побачивши тюремника, знову влігся на ліжку і тепер убивчо дивився на нього.

— Ну ж бо, не позбавляй мене задоволення! — вишкірився Бленд. — Заспокойся, бебі! Не змушуй мене вдаватися до рішучих дій!

— Мені конче треба закурити, — сказав я. — Якщо не даси мені сигарети, я здійму такий галас, що ти навіть вийти звідси не встигнеш.

— Тобі не можна палити, — сказав Бленд. — Ви, психи, не вмієте поводитись із сірниками.

— Мені й не потрібні сірники — я хочу лише сигарету. Запали її для мене і залиш ще кілька. Я сам їх потім собі розкурю. Якщо зараз не затягнутися, то мені зірве дах. Ти ж не хочеш двох божевільних нараз?

Бленд неохоче розлучився із сигаретами, розкурив одну і подав мені. Попрямував до дверей.

— Скажи Квеллу, щоби тримався від нього подалі, — сказав він уже на порозі. — Можливо, коли я піду, Хоппі все-таки вгамується. Але що б він не робив, не калатай у дзвінок хоча би п’ять хвилин: дай мені час «злиняти».

Хоппер раптом спробував схопити його за руку, але тюремник стояв надто далеко: те, як прудко Бленд вискочив за двері, продемонструвало мені, що він боїться Хоппера. Я також його боявся.

Ця пообідня пора була найдовшою в моєму житті. Я ніяк не міг наважитися дістатися шухляди комода і ключа в ній. Поняття не мав, коли врешті з’явиться той Квелл; до того ж, залишався ще Хоппер. Я не знав, як він поводитиметься, коли я встану з ліжка. Знав, що матиму лише одну спробу заволодіти ключем, і якщо схиблю, іншого шансу більше не буде. Я вирішив спробувати зробити це уночі, коли Хоппер спатиме, а Квелла не буде в палаті. Це означало, що мені слід уникнути вечірнього уколу, але я не знав, як це зробити.

Тільки-но Бленд пішов, Хоппер трохи заспокоївся. Він цілковито ігнорував мене і лежав, втупившись у стінку та щось бурмочучи про себе, запустивши руку в густе світле волосся. Я спробував, було, второпати, що він бурмоче, але до мене долітали лише незрозумілі звуки.

Я був обережний і не робив різких рухів, аби не привертати його увагу. Лежав тихо й курив, і коли мені вдавалося забути про свого сусіда, то я розмірковував, що зараз робить Керман.

Мене цікавило, як тому вдалося переконати Лессвейза, що він письменник і пише про психічні розлади; я навіть здогадувався, що до цього якось причетна Пола. Принаймні, вони тепер знають, де я. І в курсі, що Ейнона Фрідлендер також тут. Їм відомо і про замкнені двері в кінці коридору та про заґратоване вікно — адже доведеться скористатись або одним, або іншим, щоб витягти мене звідси. У тому, що вони мене таки визволять, я не сумнівався. Але як це зроблять?

Десь о пів на п’яту двері відчинились, і в палату ввійшов молодий хлопець у білій, як у Бленда, уніформі. Він ніс дві таці з чайними наборами. Був худющий, високий та незграбний. На його видовженому кістлявому обличчі застиг серйозний, зосереджений вираз — як у коня, котрий біжить на перегонах. Та й сам він був схожий на шкапу: відвисла нижня губа і великі зуби надавали йому конячого вигляду. Мене б не здивувало навіть, якби він заіржав. Але той цього не зробив. Натомість посміхнувся.

— Я — Квелл, — сказав він, ставлячи піднос на мій нічний столик. — А ви — містер Сібрайт, чи не так?

— Ні, — заперечив я. — Я — Шерлок Холмс. Якщо хочете скористатися моєю порадою, то краще не підходьте сьогодні до Ватсона. Він у не найкращому своєму настрої.

Квелл кинув на мене довгий, сумний, стурбований погляд. Із виразу його обличчя я зрозумів, що він тут зовсім недавно.

— Але ж це — містер Хоппер, — терпляче, мов дитині, пояснив він мені.

Хоппер тепер сидів на ліжку, стискаючи та розтискаючи кулаки, неначе заманюючи Квелла в пастку.

Можливо, Квелл з’явився тут і недавно, але був достатньо тямущий, аби второпати, що Хоппер зовсім не налаштований грати в «ладусі». Він дивився на Хоппера, як ви би дивилися на тигра, якщо б той зненацька зайшов у вашу вітальню.

— Гадаю, містер Хоппер не схильний пити чай, — сказав я. — Послухайте мене — тримайтеся від нього подалі, аж поки не повернеться Бленд.

— Не можу, — зі сумнівом у голосі сказав Квелл. — Доктора Зальцера нема в клініці, а Бленд повернеться аж після опівночі. Йому справді краще було б не йти.

— Тепер уже пізно про це казати, — зауважив я. — Щезни, брате! Обтруси порох із ніг своїх [29] Цитата з Євангелія від Матвія, 10:14, переклад І. Огієнка. . А якби ти ще роздобув мені трохи віскі на обід, я був би безмежно щасливий!