Джеймс Чейз - Дванадцять китайців і жінка

Феннер скоса глянув на нього.

— Хочеш сказати, що нічого з цього не маєш?

— Звісно ж, маю, — поквапно відповів Баґсі. — Та я й не скаржуся.

Вони неспішно прогулювалися прибережною частиною порту. Феннер подумав, що Баґсі справляє враження простака. І закинув вудочку.

— А яка твоя частка?

Баґсі відповів:

— Сто доларів на тиждень.

— Але ж то крихти.

— Так, однак у наші дні й це добре.

Феннер із ним погодився.

Вони й далі брели пірсом, спостерігаючи за розвантаженням суден. Раптом Феннер зупинився. Він побачив велику розкішну яхту, що стояла біля пристані. І сказав:

— Шикарне судно.

— Так, — погодився Баґсі, — як би я хотів мати таку посудину!

Феннер зацікавлено поглянув на нього.

— І що ти, до дідька, з нею робив би? — запитав.

Баґсі тяжко зітхнув.

— Я? Катав би на ній дівок. А на середині затоки змусив би їх по черзі стрибати зі мною в каюту чи плисти далі самотужки. Ось що робив би.

Але Феннер його вже не слухав — бо дивився на дівчину, яка саме вийшла з великої каюти. Це була бурштинова блондинка з високим бюстом, струнким тілом та довгими ногами з вузькими ступнями. Мала білі штани, червоні сандалі й такого самого кольору закриту трикотажну кофтину. Феннер захвилювався. Бо вже знав, хто це — дуже великою виявилася подібність. То була, без сумніву, сестра Мерієн Дейлі.

Баґсі також її помітив. І злегка присвиснув.

— Оце ляля!

Феннер спитав:

— Не знаєш, хто вона?

— Я?! Не сміши мене! Невже б стояв отут з тобою, якби знав, хто вона?

Баґсі задумливо поглянув на дівчину.

— Як ти думаєш, її груди справжні чи то знову якісь французькі штучки?

Але Феннер уже не чув його Баґсі, бо прочитав назву яхти — «Ненсі В.» — і підійшов ближче.

— Ти мені заважаєш, — зауважив він. — Якби я був сам, то спробував би «закадрити» цю даму.

Баґсі презирливо хмикнув:

— Навряд чи це тобі вдалося б. Бо дівчина такого класу не марнуватиме час на якихось там гангстерів.

Феннер пройшов із ним у бар і сказав.

— Так чи інакше, друже, але спробую.

Коли до них підійшов бармен, щоб узяти замовлення, Феннер кинув:

— Яка шикарна яхта там у вас на пристані!

Бармен поглянув крізь відчинені двері на порт і кивнув:

— То що ви будете?

Феннер замовив джин зі слінгом [6] Напій із рому й коньяку з лимонним соком, водою та цукром. . Коли бармен приніс напій, Феннер спробував розговорити його ще раз.

— Чия це яхта?

Господар пошкрябав потилицю.

— А як вона називається?

— «Ненсі В.».

— То справді крута посудина. Її власник — Тейлер. У нього — купа бабла.

Баґсі згорьовано зітхнув.

— Треба мати чимало грошей, щоб утримувати таку дамочку!

— Тейлер? А чим він займається? — допитувався Феннер.

Бармен стенув плечима.

— Просто просаджує бабло. Думаю, він один з тих плейбоїв.

— Тейлер живе десь тут?

— А нащо йому жити «десь тут», маючи таку яхту, еге ж?

Феннер зробив добрячий ковток джину.

— А що за дамочка з ним?

Бармен скорчив гримасу.

— Я не встигаю їх рахувати. Таке враження, що цей хлопець уклав угоду з місцевою владою на випробування їхньої цнотливості.

— Це ж просто чудова робота! — сказав Баґсі. — Можливо, йому потрібна допомога?

Феннер запитав:

— Де б я міг зустріти Тейлера?

— Тейлера? Та будь-де. Він безліч часу марнує у казино Нулена.

— Нулен тримає казино, так? — уточнив Феннер, дивлячись на Баґсі. Той глумливо посміхнувся:

— Нулен — уже бита карта.

Феннер поставив склянку на стійку бару.

— Я вже починаю цьому вірити, — сказав Феннер і, взявши Баґсі під руку, вийшов з ним на вулицю.

Казино Нулена було розташоване на розі Олівія і Вайтхед-стріт — неподалік будиночка Гемінґвея. Феннер зупинив таксі, щоб оглянути помешкання письменника. Потім вирушив у напрямку казино.

Вечір був спекотний, наповнений різноголосим вуличним шумом і запахами моря. Казино містилося у глибині мальовничого парку, і до солідного головного входу споруди вела алея. Широкі тераси та склепінчасті вікна, закриті жовтавими різьбленими віконницями, надавали будинкові величного вигляду. На під'їзній алеї було припарковано чимало машин. Розрахувавшись із таксистом, Феннер піднявся широкими кам'яними сходами. Вхідні двері були відчинені, й за ними він побачив яскраво освітлений хол.

Обабіч дверей стояли двоє міцних хлопців, які зміряли Феннера важкими поглядами. Подумки він зарахував їх до охоронців Нулена. Проминувши хол, увійшов у велику залу, де гра за двома столами була в розпалі. Пройшовся поміж столами, пильно оглядаючи публіку в пошуках дівчини з яхти. Він не пробув у приміщенні й п'яти хвилин, як до нього підійшов невисокий кубинець у фраку.