Ю Несбё - Мисливці за головами

— Відкликаю питання, — квапливо сказав я.

Діана провела рукою вниз по моєму животу і знову засміялася.

— А вранці він був страшенно бадьорий, але не через мене, а через телефонний дзвінок, який його розбудив.

— Звісточка від мене.

— Так. У всякому разі, він одразу ж вдягнувся і пішов.

— Де у нього був пістолет?

— У кишені куртки.

— Він перевірив його, перш ніж піти?

— Я не знаю. Він все одно не помітив би різниці, вага була приблизно та сама. Адже я замінила тільки три верхніх патрони у магазині.

— Так, але холості патрони, що я тобі дав, було відмічено червоною буквою «Ь» на дні гільзи.

— Якщо він перевіряв, то, певне, подумав, що це означає «back». [42] Задня частина (англ.).

Сміх наповнив спальню, сміх двох людей. Я слухав його з насолодою. Якщо все піде як слід і лакмусові папірці не брешуть, скоро до цього дуету додасться сміх третьої людини. І витіснить нарешті інші звуки, од відлуння яких я ще час від часу прокидаюся по ночах. Гуркіт пострілів Граафа, коли полум’я виривається з пістолетного дула й у соту долю секунди встигаєш подумати, що Діана так і не замінила патрони, знову зрадивши мене. А потім — луна, дзвін порожніх гільз, що котяться паркетом, вони потім загубляться поміж інших гільз, використаних і нових, від бойових та холостих патронів, поміж гільз, що валяються там у такій кількості, що поліцейські ніколи не зможуть у них розібратися, навіть якщо зрозуміють, що камери спостереження розповіли їм зовсім не ту історію.

— Тобі було страшно? — спитала вона.

— Страшно?

— Так, адже ти так і не розповів мені, що відчував. І тебе немає в кадрі…

— У кадрі… — Я трохи відсунувся, щоб побачити її обличчя. — Отже, ти зайшла в мережу і знайшла цей відеозапис?

Вона не відповіла. І я подумав, що й досі ще багато чого не знаю про цю жінку. Що загадок там, напевне, стане на ціле життя.

— Так, — сказав я. — Мені було страшно.

— Але чому? Ти ж бо знав, що його пістолет…

— Але бойовими не були тільки три верхніх патрони. Я повинен був влаштувати так, аби він відстріляв їх усі, щоб поліція не знайшла в магазині холостих, чи не так? Але ж він міг зробити і четвертий постріл? Міг і взагалі замінити магазин. І крім того, у нього міг бути спільник, про якого я не підозрював.

Запала тиша.

Потім вона тихесенько спитала:

— Отже, більше ти нічого не боявся?

Я зрозумів, що вона думає про те саме, що і я.

— Боявся. — Я повернувся до неї. — Я боявся ще однієї речі.

Я відчував обличчям її дихання, часте і гаряче.

— Що він уб’є тебе тієї ночі, — сказав я. — Грааф не збирався заводити із тобою сім’ю, а ти була для нього небезпечним свідком. Я знав, що піддаю тебе смертельній небезпеці, коли питав, чи згодна ти зіграти роль принади тієї ночі.

— Я знала про цю небезпеку із самого початку, любий, — прошепотіла вона. — Саме тому я й подала Класу келих з коньяком, щойно він переступив поріг. І не будила його, поки ти не подзвонив. Я знала, що у нього буде клопітливий день, коли він почує голос з того світу. А крім того, я ж замінила три перших патрони, правильно?

— Правильно, — сказав я.

Діані легко даються логічні задачі з простими числами — я начебто про це вже якось розповідав?

Вона провела рукою по моєму животу.

— До того ж, я оцінила, що ти цілком свідомо піддав моє життя небезпеці…

— Що?

Її долоня ковзнула нижче, накрила мій член, охопила яйця. Зважила їх і трохи стиснула ці два мішечки із сім’ям.

— Найголовніше — це баланс, — вела далі Діана. — Він — фундамент усіх добрих гармонічних стосунків. Баланс провини, сорому і нечистої совісті.

Я почав подумки пережовувати почуте, намагаючись засвоїти, примусити мозок перетравити цю доволі важку їжу.

— Ти хочеш сказати… — почав я, замовк і почав знову: —…ти хочеш сказати, що опинилася у смертельній небезпеці з моєї вини… що це…

— …справедлива ціна за все, чим я тобі зашкодила. Як «Галерея Е» була справедливою ціною за зроблений аборт.

— І давно ти так вважаєш?

— Давно, звісно ж. І ти теж.

— Точно, — сказав я. — Спокута…

— Саме так. Спокута. Украй недооцінене заспокійливе?

Вона стисла мою мошонку трохи сильніше, і я спробував розслабитися, насолоджуючись болем. Вдихнув Діанин запах. Він був чудовим, та чи доведеться мені колись вдихнути такий аромат, який зможе затьмарити сморід людських екскрементів? Почути щось, здатне заглушити звук, з яким кулеметна черга прошиває легені Граафа? Потім уже мені здавалося, що він дивився на мене заплаканими спантеличеними очима, поки я притискав холодні пальці Уве до руків’я та спускового гачка «Узі» й маленького чорного пістолета «Рорбау», з якого застрелив Лотте. І чи доведеться мені хоч коли-небудь спробувати їжу, здатну своїм смаком відбити смак мертвої плоті Уве. Я нахилився тоді над його тілом, що лежало на ліжку, і примусив себе встромити ікла йому в загривок. І стискав щелепи, доки шкіра не порвалася і трупний смак не наповнив мого рота. Крові майже не проступило, і прибравши за собою після нестерпого блювання, я оглянув результат — може зійти за собачий укус, якщо слідчий раптом стане його шукати'. Потім я боком вибрався через вікно за узголів’ям, намагаючись не потрапити в поле зору камер. Кинувся навпростець до лісу, а вже потім став шукати стежинки і доріжки. Привітно кивав перехожим. Повітря робилося тим холоднішим, що вище я підіймався, і коли я дістався Грефсена, то наскрізь промерз. І я там усівся і дивився на осінні барви, які вже наполовину висмоктала зима, на місто, на фіорд і світло. Світло, що завжди передує майбутній темряві.