Ю Несбё - Мисливці за головами

Я почув, як щось крапає, і поглянув на кота, що влаштувався між моїх ніг. Рожевий язичок ходив туди-сюди, хлиськаючи кров, що стікала моєю розірваною сорочкою і крапала на підлогу. Я відчув, як мною оволодіває запаморочлива втома. Зробив три глибоких вдихи. Слід зосередитися. Треба думати, діяти, це єдиний спосіб не підпустити до себе страх, що паралізує. Перш за все — знайти ключі від трактора. Я блукав навмання з кімнати в кімнату і відчиняв шафки. У спальні знайшлася єдина коробка від патронів. У коридорі я знайшов шарф і туго намотав на шию, так що кров нарешті припинила крапати. Але ключів не було. Я поглянув на годинника. Грааф міг уже похопитися і почати шукати собаку. Нарешті я знову повернувся до вітальні, нахилився над трупом Синдре і перевірив кишені. Є! Навіть з логотипом «Мессі Фергюсон» на брелоку. Часу мало, але не можна допустити жодної недбалості, все треба робити якомога ретельніше. Отже так: коли знайдуть Синдре О, місце убивства буде детально досліджено, у тому числі на предмет слідів ДНК. Я помчав на кухню, намочив рушника і витер свою кров у всіх кімнатах, куди заходив. Стер усі можливі відбитки пальців з усіх речей, яких торкався. Коли я вже стояв у сінях і збирався йти, мій погляд упав на гвинтівку. А що, як мені нарешті пощастило, що, як там лишився патрон? Я схопив гвинтівку і взявся за те, що, очевидно, було затвором, смикнув, потягнув, почув клацання у цьому, як його, казеннику, певно, і нарешті відкрив патронник. У ньому було видно тільки червонувату іржу.

Патрона не було. Пролунав звук, я звів погляд. Кіт стояв на порозі кухні і дивився на мене печально і жалібно: адже я не лишу його тут? Вилаявшись, я копнув цю зрадливу тварину, та відскочила вбік і кинулася до вітальні. Потім я протер гвинтівку, поставив на попереднє місце і зачинив за собою двері, штовхнувши їх ногою.

Трактор, заводячись, заревів і продовжував ревіти, коли я виїздив із сараю. Я не завдав собі клопоту зачинити за собою двері. Бо чув, як реве двигун: «Класе Грааф! Браун намагається втекти! Скоріше, скоріше!»

Я дав повний газ. Поїхав тією ж дорогою, що й дістався сюди. Тільки тепер була суцільна темрява, і світло фар гопцювало на вибоїнах дороги. Я надаремне шукав «лексус», але ж він має стояти десь тут. Ні, мабуть, я помиляюся, він поставив його десь подалі. Я провів рукою по обличчю. Замружився, видихнув — я не втомився, я не висотаний, ось так!

Повний газ. Наполегливий протяжливий рев. Куди тепер? Геть. Світло фар звузилося, темрява ніби наступала ззовні. Знову відчуття тунелю. Невдовзі свідомість мене покине. Я вдихнув так глибоко, як тільки міг. Кисню в мозок. Рятуйся, не спи, живи!

У монотонному реві з’явився новий обертон.

Я зрозумів, що це, і ще міцніше вчепився у кермо.

Інший мотор.

У дзеркалі заднього виду блиснули фари.

Іззаду неквапливо наближалася машина. А чом би й ні? Ми самі у цій глушині, у нас ціла вічність у запасі.

Єдине, що мені лишалося, — не пропустити його вперед, щоб він не міг стати мені на заваді. Я вирулив на середину гравійної дороги і пригнувся якомога ближче до керма, щоб стати якнайнезручнішою мішенню для «Глока». За рогом дорога раптом зробилася рівнішою і ширшою. І Грааф, ніби знаючи це заздалегідь, додав газу і порівнявся зі мною. Я різко взяв праворуч, щоб зіштовхнути його до кювету, і, відчайдушно крутнувши кермо, знову виїхав на гравій. Я знову був на дорозі. Та попереду горіло червоне світло. Точніше, два. Гальмівні вогні, що свідчили про те, що машина попереду зупинилась. Я теж загальмував, але продовжував сидіти, не вимикаючи мотора. Я не хотів померти тут, у хутірських нетрях. Мій єдиний шанс тепер — дочекатися, щоб він вийшов з машини, і розчавити його на смерть, розкатати гігантськими задніми колесами, як тісто на пряники — качалкою з великим візерунком.

Водійські дверцята відчинилися. Я злегка натис на газ, перевіряючи, як швидко реагує мотор. Не надто швидко. У голові запаморочилося, і поле зору знову почало звужуватися, але я помітив фігуру, що вийшла з машини і наближалася до мене. Я придивився, обома руками чіпляючись за рештки свідомості. Високий, худорлявий. Високий, худорлявий? Клас Грааф не високий і не худорлявий.

— Синдре?

— What? [30] Що? (Англ.) — відізвався я, хоча батько постійно втовкмачував мені, що слід говорити: «І beg you pardon?», «sorry, sir?», «how can I accommodate you, madame?». [31] «Перепрошую?», «прошу, пане?», «як я можу допомогти вам, пані?» (Англ.) Я сповз униз по сидінню. Він не дозволяв матері саджати мене на коліна. Щоб хлопець не виріс мазунчиком. Батьку, ти бачиш мене? Ну що, чи не мазунчик я? Можна я посиджу в тебе на колінах, батьку?