Андрій Кокотюха - Пророчиця

— По-моєму, — озвався зі свого місця Шпола, — ви зараз морочите нам голови.

— А по-моєму, — жінка навіть не обернулася в його бік, — це ви прийшли до мене, причому — пізно ввечері та обманом.

— Так, — сам до себе мовив Шпола, відчуваючи, що спілкування йде не на рівних і він утрачає контроль над ситуацією — ця дивна жінка вже змушує їх виправдовуватися. — Так, — повторив він. — Давайте без ваших штучок.

— А нема ніяких штучок, — почулося у відповідь. — І не буде.

— Тоді я ввімкну світло, — Горілий ступив крок до стіни, де вже помітив у напівтемряві вимикач.

— І нічого не дізнаєтесь, — зауважила жінка.

— Що ми повинні дізнатися?

— Не знаю. Для чогось же ви сюди прийшли.

Розмова явно починала заходити на друге коло.

— Давайте спочатку, — скреготнув зубами Шпола. — Вас звуть Олеся?

— Моє ім’я важливе для вас? — знову питання наражається на питання.

— Треба ж якось до вас звертатися…

— Може, документи перевірите?

Знову глухий кут. Вони вже хвилин п’ятнадцять говорили — або, скоріш за все, їх змушували весь цей час говорити ні про що. Бджоли, віск, сонячна енергія — тільки не те, заради чого вони сюди прийшли.

— То вас звуть Олеся, — тепер не запитав — просто уточнив Шпола.

Жінка мовчки кивнула. Андрій розумів — далі розмова мусила б піти по порядку, тільки він, хоч убийте, не відчував, яким саме повинен бути цей порядок. Не відчував цього, схоже, і Горілий. Та Олеся, скориставшись правом хазяйки, сама повела розмову далі.

— Як звати вас — мені насправді не важливо. Але коли вже пішло таке знайомство, назвіть свої імена.

— Слухайте, — Горілий ступив крок до неї. — Вас звуть Олеся. Ті, хто давав ваші координати, казали: ви наче як займаєтеся пророцтвами. Щойно ви заявили, нібито чекали саме нас, тобто — що прийдемо ми, а не жінка, котра дзвонила і вкручувала вам, чесно признаюся, іржаві гайки. Де логіка, можете сказати? Ви ж повинні знати, кого з нас і як звуть, хіба ні?

— Ні, — відповів рівний голос. — Ви тільки-но зайшли в цю кімнату, під світло моїх свічок, а я вже побачила все, що мені потрібно. Хоча… — тут Олеся вперше трошки знітилася, — я зараз неправильно сказала. Я справді дещо побачила, проте мені цього побаченого зовсім не треба. Так, як мені особисто не потрібно все, що я бачу про кожного з тих, хто приходить до мене. Але хіба все, бачене нами день у день довкола себе, так уже потрібно кожному з нас? Я дещо побачила. І нічого не зміниться, якщо я знатиму ваші імена. До того ж, шановний, я попереджала: циркових атракціонів не буде. Зокрема — гри в «угадайку».

— Мене звуть Сергієм, — вирішив не сперечатися з нею Горілий. — Мій колега — Андрій. Тепер ваша черга: займаєтесь пророцтвами чи ні?

Прозвучало все це дещо грубувато, абсолютно не дипломатично, навіть якось по-підлітковому: «Павле Андрійовичу, ви — шпигун?» [2] Фраза з популярного в Радянському Союзі телевізійного серіалу «Ад’ютант його превосходительства» (режисер Євген Ташков, 1970 p.), яка відразу стала жити окремим життям, перекочувавши в розряд крилатих. Запитання «Ви — шпигун?» поставив «червоному» розвіднику Павлові Кольцову підліток-ідеаліст Юра Львов, його вихованець. Відтоді цитату використовують, коли треба продемонструвати чиюсь наївність, простоту і хлопчачу прямоту в бажанні дізнатися очевидну правду, а також — просте запитання, на яке неможливо дати таку саму просту відповідь. Проте Олеся жодним чином не відреагувала на такий відверто солдафонський напір, лише голосно зітнула.

— Займаються, до вашого відома, бізнесом… чи політикою, кому як зручніше. Пророцтвом, як ви кажете, ось так займатися, наче свинарством, неможливо. Якщо хтось каже, що займається такими речами, не слід йому вірити. Я просто бачу, ось і все. І то — не завжди. Ви знаєте, хто така Дельфійська Бджола?

— Дельфінська? — уточнив Шпола, аби лиш не мовчати.

— Дельфіни тут ні до чого, — сказала Олеся. — Дельфійська Бджола — так звали пророчицю з Дельфів, де стояв величний храм богу Аполлону. Ім’я Дельфійській Бджолі було Піфія, і кожна її відповідь вважалася пророцтвом.

— Значить, бджіл і сюди пристебнули, — підсумував Горілий. — Може, ще щось корисне нам скажете?

— Про бджіл?

— Хоч би й так.

— Ви впевнені, що хочете це почути?

— Ми вже багато чого від вас почули.

— Ви від мене ще нічого не чули, — монотонно парирувала Олеся. — Бджолою пророчицю Піфію нарекли не просто так. Бджоли та все, пов’язане з ними, а це — мед і віск, прямо стосуються життя і смерті як життєвого фіналу. Догорить воскова свічка — чиєсь життя догоряє.