Вольфганг Шрайєр - Гараж пана Якобса

— Ну, от, — сказав Александер, — тепер я, мабуть, не існую для вас. — Він зняв руку з її плеча. — Зараз ми вийдемо звідси. Я тільки хочу сказати вам, що іноді бувають такі обставини, за яких кожна проста людина може потрапити в залежність від темних елементів.

— Вся справа в тому, як вона при цьому поведеться… — тихо сказала Рут.

— Так, правда, — відповів він розчаровано.

І раптом відчув на шиї її руки. Вона палко поцілувала його в губи.

— Я така вдячна тобі, — прошепотіла вона. — Ти, у всякому разі, поводився правильно.

Александер узяв її за голову і притис до себе. Сам він зовсім не був у цьому впевнений.

Коли Горн близько дванадцятої години дня увійшов до кімнати 379, він побачив за своїм столом криміналдиректора.

— Ви були настільки ласкаві, що не сповістили мене про початок вашої операції, — різко сказав Вюрцбургер. — Я розцінюю це як бажання звільнити мене від турбот. Ви не повідомили мене, і в вас майже нічого не вийшло, — як воно й мало бути.

— Ваша правда, на жаль, — сухо відповів Горн. — Ви маєте на увазі Якобса. Але це сталося не на моїй ділянці.

— На своїй, пане криміналрат, ви взагалі спромоглися взяти тільки двох чоловік.

— Там підземний хід.

— Ви повинні були знати про це раніше. Або, як це зробила б кожна розумна людина, треба було спочатку оволодіти підвалом, тоді втеча з другого поверху була б неможливою. Мені прикро говорити про це, але у вас вийшло не гаразд!

— У своєму рапорті, пане криміналдиректор, — спокійно сказав Горн, — я викладу причини, з яких оволодіння підвалом все одно нічого б не дало. Архітектура вілли…

— Авжеж, — похмуро посміхаючись, перебив його Вюрцбургер, — офіцер шупо теж напише рапорт і викладе причини, чому Якобс зміг втекти з подвір’я, де було півтораста поліцаїв.

— Вілла збудована за дуже складним планом, і я дозволю собі зауважити, що ваш висновок передчасний.

Вюрцбургер пригладив своє густе сиве волосся.

— Гм, передчасний, — сказав він. — Ви так гадаєте! — Пальці його забарабанили по столу.

Очевидно, він не збирався звільняти місця Горна, і той сів за стіл Вольфа. Запала ворожа мовчанка.

Аварійний хід, як Горну тепер стало відомо, мав вихід у підвалі одного дачного будиночка, недалеко від шляхопроводу шосе № 1, над під’їзним шляхом до Афуса. Щоб велосипедисти і пішоходи не заважали інтенсивному рухові транспорту, перед війною там почали будувати тунелі. Вони не були закінчені, однак у них змогли сховатися чотири легкові машини, які й чекали там, за півкілометра від гаража, на тих, хто мав вийти аварійним ходом. Завдяки невтомній роботі комісара Вольфа, поліція мала опис усіх машин Якобса. Цей опис разом з наказом про арешт утікачів з одинадцятої години безперервно передавався по поліцейському радіо.

В нагрудній кишені Горна лежала ще одна річ, яка могла стати вихідною точкою для подальших дій: записна книжка, яку знайшли у піджаку на каміні. Він ще й досі не встиг проглянути її. Зараз, коли шеф, настроєний до нього так недоброзичливо, звинувачував його в бездіяльності, він витяг книжечку. Невеличка, в обкладинці ультрамаринового кольору, вона була заповнена номерами телефонів та автомашин.

— Де ви поділи тих двох, що були замкнені в підвалі? — коротко спитав Вюрцбургер. — Взагалі хто та молода дівчина?

— Рут Дойчман, секретарка з контори гаража.

— Ви допитали її?

— Я її не бачив. Комісар Вольф задав їй кілька питань, а потім у супроводі вахмістра відпустив додому.

— Це було ваше розпорядження?

— Не міг же я тримати її довго в мокрому одязі.

Підвал був залитий водою. Пожежники викачують зараз воду з підземного ходу.

— Ви — зразок любові до ближнього, — Вюрцбургер швидко підвівся і став ходити по кімнаті дрібними нечутними кроками.

«Він виведе мене з терпіння, — подумав Горн. — Хотілося б знати, що за цим криється. Здається, він надміру роздратований тим, що я діяв без його санкції…»

— А що з тим юнаком із східної зони, цим… цим…

— Його прізвище Шенцлін.

— Ваш славетний комісар теж поставив йому кілька запитань і відправив додому? Я наказав якнайшвидше доставити його сюди для допиту. Де він?

— Вольф на місці допитав його і склав протокол. Шенцлін направлений у Моабіт. Протокол мають зараз принести.

— Кому той ваш протокол цікавий. Хай приведуть його самого. Зрозуміло?

Горн не міг пояснити собі роздратування начальника. Щоправда, він діяв самовільно, але ж операція була потрібна. Про це свідчить збройний опір і шістнадцять заарештованих! Втечі Якобса і незначної частини бандитів не вдалось запобігти, але ж далеко вони не втечуть. Підозра Горна, забута в гарячці подій, випливла знову.