Леонід Кононович - Я, зомбі

— З третього курсу!.. — озвався раптом шеф безпеки. — Попервах як секретний інформатор. Конспіративна кличка «Ушастый».

На якийсь мент мені аж заціпило. Скажи лишень, подумав я, виходить, служба безпеки теж копає під цю людину!..

— Тим краще… — оговтавсь я нарешті. — тим краще, панове! Ще одне. — Я жестом спинив Мурата, який надався було перебить мене. — Хочу повернутись до ситуації, в якій опинився «Тартар». Шановні колеги, давайте ж глянемо правді у вічі! Ви що, так досі й не зрозуміли, у яку ми влипли халепу зі справою Малевича? Нас розсекретили; наш клієнт забитий лише тому, що за справу взявся «Тартар»; причина цього — інформація про діяльність відомства, котра, за моїми припущеннями, викладена в паперах Малевичамолодшого. Незрозуміло, щоправда, чому ці папери опергрупа шукала на квартирі, адже Євген Малевич мав їх при собі… Втім, так чи ще як там, а справа, за яку ми взялися, небезпечна, і порятунок лише в тому, що ми відмовимось од неї. Хоч, може, й це буде запізно. Наголошую ще раз…

— Досить! — устряв Мурат. Я збивсь на півслові й здивовано глянув на нього. — Досить!.. — втомлено повторив він. — Оскар виклав свою позицію, а як діяти далі… й чи діять у цьому напрямку взагалі, вирішуватиме нарада. Що ж до розсекречення, то це завжди було компетенцією служби безпеки… — Мурат глянув на чолов'ягу в окулярах.

— Як тільки надійшла інформація про інцидент у справі Малевича, нами було проведено перевірку. — Шеф безпеки говорив, як заавжди, безпристрасним, позбавленим будьяких емоцій голосом. Ну й бюрократ, подумав я… та він, кажуть, і працював десь там — у контррозвідці генштабу, а то навіть і в самому відомстві!.. — Хочу заявити: деконспірації нема! Це — факт, і підтверджений він за нашими джерелами. Певна річ, про детективну діяльність фірми «Тартар» знають у так званих «правоохоронних органах»… Але як знають? До них регулярно надходить інформація, що в місті забезпечується охорона підприємців, причому за дуже великі гроші. Оскільки ми не конфліктуємо із законом, — не використовуємо вогнепальну зброю, не вбиваємо і навіть особливо не калічимо людей, не сприяємо зростанню злочинних структур, а навіть стримуємо їх, — то для чого ж органам займатися зайвою роботою? Адже й там люди, і вони теж отримують платню, у сотні раз меншу од нашої, зважте! Крім того, дістатися до «Тартару» можна тільки через систему посередників, а їм, на випадок чого, невигідно давати свідчення проти нас. Так що… так що деконспірації нема. Тепер про інцидент, який мав місце учора. Аналіз ситуації… а також певні джерела, про які зараз я не маю права говорити, дають картину десь такого характеру: останні дні Малевич ходив із охороною, яку набрав із своїх людей; ліквідація його була дуже утрудненою, тим більше що все це мало виглядати як нещасний випадок; убивство на момент контакту становить собою збіг обставин, який важко було передбачити навіть… ее… ліквідаторам… чи виконавцям, як там ліпше… адже жоден з них не сподівався, що на місці убивства перебуватиме професіонал, котрий зуміє організувать погоню. Словом, фірму «Тартар» під час операції не зауважили… і це дає нам винятковий шанс вести цю справу й далі… і, — шеф безпеки глянув на мене, — зоставивши її, звичайно ж, такому талановитому й доскіпливому детективові, як Оскар.

В кабінеті зависло мовчання.

— Що скажуть інші? — по хвилі озвався Мурат.

— Провадити! — вихопився Дядько Пацюк. І, подумавши, докинув: — До переможного кінця, не менш!..

— Лугиня? — поспитав Мурат, неуважно креслячи щось у блокноті.

— За! — буркнув той. — І взяти під нагляд таксиста. Ще ліпше — затримати!..

— Це вирішимо потім. Інші думки… Мур-Мур?

— Я прозондував би обстановку в фірмі Крижинського. — обізвався Мур-Мур своїм оксамитовим голосом — завжди, коли він говорив, здавалося, що в роті у нього тане шоколад. — Врешті, ми на цьому нічого не втрачаємо. Один такий візит… просто так, аби роззирнутися, кинуть оком… один такий візит міг би дати додаткову інформацію, і неабияку!

Мурат з цікавістю глянув на нього.

— Це… — поволі сказав він, — …це справді непогана… ее… як її…

– Ідея! — не втримавсь я.

– Ідея! — по хвилі сказав Мурат і зупинив погляд на мені. Внутрішньо я аж зіщулився — шеф умів подивитися так, що ти зразу ж починав відчувати, де твоє місце. — Я… ее… згоден з Мур-Муром. Так що… так що вирушайте, вирушайте! Час біжить, і ніхто за вас вашу роботу не зробить. Екіпіровка, імідж… на розсуд служби безпеки.