Леонід Кононович - Довга ніч над Сунжею

Я затягнувся й випустив у стелю струмінь легкого синюватого диму.

— Транспорт вирушив уночі, — провадив я, — з таким розрахунком, щоб до 4 години ранку прибути в умовлене місце. Там нас мали зустріти провідники, котрі допровадили б колону в розташування нової бази. Опорний пункт, в який ми доставляли зброю раніш, було ліквідовано, — чи то з міркувань безпеки, а може, навіть авіацією противника… Так чи йнак, а в умовлене місце ми прибули з випередженням в двадцять п'ять хвилин. Провідників не було. Згідно оперативного плану ми мали чекати до четвертої нуль десять, а відтак переходити на запасний варіант. Обстановка в районі зустрічі мені не сподобалася. Я наказав бойовій групі зайняти оборону, а сам виїхав з дозором, передавши командування конвоєм Дядькові Пацюку. На броні БТР84 зі мною були двоє командос, — псевдо Джумбо й Чорний. Ми не встигли проїхати й п'ять кілометрів, як я нагледів засідку з чотирьох диверсантів, — за двадцять метрів од шляху, ліворуч по ходу бетеера. Перш ніж ця група відкрила вогонь, я знищив її гранатами. Друга група спецназа залягла в переліску о праву руч від дороги. Вона підбила машину двома пострілами з гранатомета. Люки були закриті, й екіпаж загинув. Мене змела з броні вибухова хвиля, Джумбо й Чорний були поранені й загинули, намагаючись зайняти позиції коло дороги. Одночасно розпочався бій в квадраті, де зупинився транспорт. Конвой був готовий до сутички, й через десять хвилин десант розітнули на кілька груп й оточили. Що ж до мене, то я вступив у бій із другою групою диверсантів, і через якийсь час, — точно сказати не можу, але пройшло не більше 15 хвилин, — ліквідував її. На випадок екстремальних ситуацій план передбачав запасний варіант, — зв'язатися по рації з базою, шифруючи сигнал у скриптрежимі. Я викликав базу, й через тридцять хвилин прибула група чеченських бойовиків, котрі допомогли ліквідувати рештки диверсійної групи. Ну, й це в основному вся інформація.

— Підтримка з повітря? — поспитавсь Мурат.

Я похитав головою.

— Не було. Десант мав кілька рацій, але на момент бою працювали тільки дві. Обидва радисти були забиті, рації пошкоджено.

— Полонені?

— Ми взяли в полон восьмеро десантників, — зітхнувши сказав я. — Серед них троє офіцерів. На базі їх допитали, вживаючи… гм… жорстких методів. Я був особисто присутній на допитах. Картина така: за тиждень до відправлення транспорту в місцевість, де знаходиться три опорні бази чеченських повстанців, було закинуто шість диверсійних груп. Диверсанти були виключно зі спецназу повітрянодесантних військ. Кожна група складалася з десяти бійців. Завдання: виявляти опорні бази, підривати склади з боєприпасами, знищувати командний склад і подібне. Дії диверсантів коригувалися по рації резидентом Федеральної служби контррозвідки, котрий перебував у квадраті, де вони працювали. Наприкінці тижня командирам диверсійних груп було наказано ліквідувати транспорт. О третій годині тридцять хвилин перша група знищила провідників, котрі перебували напівдорозі до місця зустрічі. Друга перерізала дорогу за п'ять кілометрів попереду, щоб зустріти дозор. Після цього всі п'ять диверсійних груп об'єдналися й рівно о четвертій нульнуль напали на транспорт. Сили виявилися майже рівними, але ми прибули раніш і встигли зайняти всі вигідні позиції. Ну, і ще ж ці машини із гарматами й великокаліберними кулеметами… — Я помовчав. — А потім прибули чечени, так що все воно обернулося на нашу користь, як не крути!..

— Добра користь! — буркнув Мурат. — Такі збитки, що й подумати страшно!..

— Нуу… — невизначено протягнув я, випускаючи хмару диму.

Ми знову позамовкали.

– І чому ж ти вважаєш, ніби витік інформації йде з «Тартару»?

— О, — похопивсь я, — це ж частина моєї розповіді! В тому районі працювала служба контррозвідки Чечні, котра вже мала інформацію про діяльність резидента ФСК. Одного з офіцерів заставили в домовлену годину вийти на зв'язок з резидентом, після чого підпільну радіостанцію запеленгували. На допиті резидент заявив, що інформацію про транспорт ФСК отримала від Служби зовнішньої розвідки, а та неначебто здобула її зі своїх джерел в Україні.

— Що ти кажеш! — вигукнув Мурат.

Я безпорадно розвів руками.

– Інформація пішла з «Тартару», — помовчавши, сказав я. — Немає сумнівів: витік відбувається десь у нас.

Мурат замислено подивився у вікно.

— На жаль, все це правда, — нарешті сказав він. — Інформація — з наших джерел. Відділ безпеки провадить розслідування з цього приводу, але співставивши твоє повідомлення з нашими даними, сміливо можна сказати, що канал витоку відомий.