Леонід Кононович - Довга ніч над Сунжею

Бетеер продовжував горіти. У вухах дзвеніло, й полум'я видавалося безгучним. Я нагинці прослизнув за бетеером, тоді постояв, не знімаючи палець зі спускової скоби, й поволі випростався.

Один з них був ще живий. Граната рознесла йому живіт; він лежав горізнач і, вишкіривши зуби, безугаву крутив головою з боку на бік — ну, мов китайський божок, їйправо! Я з цікавістю подивився на нього, тоді навів приціл автомата йому в перенісся й придавив спуск…

… і в сей мент дзвін у вухах раптом щез, наче урвалася невидна сталева струна, і в вуха з ревом та гуркотом ринула диявольська какафонія цього світу, де люди вбивають людей і право диктує зброя: почулося гоготіння вогню і як часто й рвучко вибухають в бетеері кулеметні патрони; як сичать відпрацьовані гільзи, провалюючись у сніг; як далі, кроків зв двадцять, квилить іще один диверсант, навпіл перерубаний автоматною чергою; і нарешті, як на дорозі, там де зупинився транспорт зі зброєю, разпоразу бахкають гранати й стрекотання автоматів перекриває тяжке глухе гупання великокаліберного кулемета.

Я ввімкнув рацію.

— Двадцятий, я — тридцятий, — сказав я у мікрофон, — двадцятий, я тридцятий, як чуєте?

В динаміку щось загуркотіло.

— Тридцятий, — заревів Дядько Пацюк, — де тебе чорти вхопили! Тут таке робиться… Доповідай!

— У мене п'ятеро двохсотих, — сказав я. Сигнал ішов у скриптрежимі, але звичка говорити кодом давалася взнаки. — П'ятеро двохсотих, одиницю знищено. Прийняв бій із відділенням беретів. Відділення ліквідовано. Прийом.

— Хтось дав наводку про наш транспорт! — закричав Дядько Пацюк. Чутно було, як десь коло нього рвонула граната. — Провадимо бій з групою диверсантів. Кількість — близько п'ятидесяти голів. Два камази підбиті… горять, дідько б їх узяв! Розітнули противника на дві групи. Переходимо до ліквідації. Прийом.

— Провідники? — загорлав я.

— Кажу ж, якась наволоч навела на наш транспорт! Ну, хайно приїду я на базу!..

Я подумав.

— Тридцятий, — сказав я по хвилі, — переходимо на запасний варіант. Викликаю резервну базу. Нуль.

Рація замовкла. Я настроїв її на іншу частоту й поволі заговорив на фарсі, чітко артикулюючи кожен звук.

— Нурі, Нурі, я — Оскар… Нурі, я — Оскар… Оскар12 викликає Нурі… Як чуєте мене, прийом…

За вікном сіявся легкий сріблястий сніг. Він падав од самого ранку, й усе надворі зробилося білим, — і двір, обнесений глухим цегляним муром, і будка охорони коло воріт, і густий занедбаний сквер, який починався потойбіч вулиці, котра пролягла коло штабквартири «Тартару».

— Ну, — озвався нарешті Мурат, — давно такого з нами не траплялося!..

Я промовчав. Шеф пожував кінчик сигари, тоді вийняв її з рота, й, роззирнувшись, тицьнув у попільничку.

— Як пацанів обставили! — гірко сказав він. — Шестеро вбитих, п'ятнадцятеро поранених… два камази згоріли вщент! Пропала ціла купа зброї.

— А на додачу ще й бетеер, — докинув я. — Спрацювала система самознищення.

— А ще ж і бетеер! — згадав Мурат. — Ти знаєш, у яку суму він влетів нам, га? Ти взагалі уявляєш, скільки грошей пропало в цій операції?

Я покрутив головою.

— Волію не знати. Такі дані не входять в мою компетенцію.

Ми знову позамовкали.

— Через годину відбудеться нарада керівної десятки, — сказав Мурат. Він взяв листок паперу, який лежав на столі, й пробіг його очима. — Буде розглянуто твій рапорт. А взагалі, ситуація з цим транспортом дуже й дуже підозріла. Які твої міркування?

— Зрада, — коротко сказав я.

Мурат відкинувся в фотелі й зацікавлено глянув на мене.

— Витік інформації, ти хочеш сказати?

— Не має значення, — стенув я плечима. — Називай це як завгодно. Для мене зрозуміло тільки одне: інформація пішла з «Тартару».

Мурат подумав.

— Добре, — сказав він, — розкажи від початку, як воно все сталося.

Я зітхнув і, взявши на столі запальничку, припалив недогарок своєї сигари.

— Чергова операція поставок зброї для режиму генерала Дудаєва — почав я офіційним тоном, — на дві третини була здійснена без будьяких збоїв. Вантаж прийшов на збірний пункт різними каналами й по частинах. Мною було сформовано транспорт, котрий під охороною бойовиків «Тартару» мав приставити зброю на опорний пункт. В складі транспорту було два бетеери, п'ять бойових машин піхоти і вісім камазів з легкою стрілецькою зброєю: автоматами Калашникова, автоматами «узі», «галілі», гвинтівками «маузер»…

— Та знаю я все це!.. — не втерпів шеф. — Облиш ти цей офіціоз, ради Бога!