Ростислав Самбук: Скіфська чаша

Нарешті скіфи домовились з греками, либонь, кожен вважав, що обхитрував іншого, бо сміялися і поплескували один одного по плечах, а раби почали зносити шкури до спеціально викопаних ям.

Агал повільно попростував до центру базару, де стояли величезні дерев’яні бочки. Здавалося, все тут пропахло медом і воском — стояв солодкуватий аромат польових квітів, який так подобався хлопцеві. Доскіпливі греки вмочали в мед пальці й довго облизували їх, намагаючись визначити якість меду. Продавці вели себе незалежно, зрештою, мед у всіх майже однаковий і все одно не сьогодні, то завтра товар буде проданий.

Посеред базару просто між бочками спав, простягнувшись на повстяному плащі, літній скіф. Він підмостив під голову руки, довга сива борода лежала в пилюзі, люди переступали через нього, а він, мабуть, бачив гарні сни, бо посміхався й поплямкував вустами — справді щаслива людина, яка може відпочивати навіть у такому гаморі.

Поруч греки торгували металевим та глиняним посудом і різними прикрасами. Агал притишив крок. Іноді серед численних дешевих виробів траплялися й справжні витвори мистецтва. Агал бачив колись виточені із золота сережки, оздоблені синіми, либонь, вивезеними з Фінікії каменями. Вони коштували як півтабуна скіфських коней, і все ж крітський грек, котрий привіз їх з південних берегів за евксинськими протоками, продав сережки того ж дня, і тепер вони, мабуть, прикрашають молоду дружину чи наложницю скіфського вельможі або якогось багатого купця.

Агалову увагу привернула срібна гривна — нашийна жіноча прикраса. Видно, робив її небезталанний майстер, кожна деталь вирізнялася, срібло й чернь дивно гармонували, і, либонь, всяка жінка була б щасливою, одержавши такий подарунок.

Агал задумливо перебирав гривну, пучками відчував вишуканість карбування, знав, чого варта така вишуканість, і про всяк випадок запитав, скільки править за гривну купець.

Літній етруск пильно подивився на нього, видно, Агал не справив враження, бо купець потягнув гривну до себе, посміхнувся зневажливо і знову акуратно розклав її на червоній тканині.

— Навряд чи маєш стільки грошей, юначе…

Він знав, що робить, цей рудобородий хитрий етруск: гривна на червоному тлі виблискувала місячним сяйвом, наче радість виливалася з неї, і лише тепер Агал зрозумів її справжню вартість і відступив на крок. Певно, етруск мав рацію, і в нього справді не вистачить грошей на це срібне чудо.

Рука з вузлуватими пальцями простяглася через його плече, пальці схопили гривну недбало, наче це був не витвір мистецтва, а дешева бронзова обручка. Агал озирнунся й відразу знітився — Скіпур дивився на нього насмішкувато. Він підкинув гривну на долоні й подав Агалові.

— То скільки? — перепитав у етруска.

Рудобородий мав метке око. Правда, Скіпур майже нічим не виділявся серед інших скіфів, які походжали базаром, — така ж лляна сорочка й повстяний капелюх, але золоті піхви акінака з зображенням грифона привернули увагу етруска, а хто, крім скіфського царя, який вчора прибув до Ольвії, міг мати такі піхви? І купець, схилившись поштиво, назвав подвійну ціну.

Агал аж зойкнув од несподіванки, та Скіпур стиснув його плече і. не кажучи ні слова, кинув етрускові золоті монети. Той жадібно схопив їх і вклонився низько — не кожного дня фортуна так ласкава до тебе.

Купець загорнув гривну в червону тканину, Скіпур простягнув її Агалові, мовив:

— Заховай, може, вона тобі знадобиться ще й сьогодні.

Хлопець зиркнув здивовано, але Скіпур нічого більше не пояснив. Він одразу забув про коштовну прикрасу чи вдав, що забув, повернувся і попрямував до краю базару, де слуги тримали коней.

Агал легко скочив на буланого жеребця, стиснув ногами його боки, з радістю відчуваючи, як одразу заграв під ним кінь. Давно не їздив верхи, і тепер якесь дивне почуття охопило його, наче він злився з буланим, став кентавром. Про цих дивних коней-людей йому розповідали греки, кентаври жили десь далеко в спекотних краях за морем, Агал мріяв зустрітися з ними, але скільки чудес існує на світі, і тільки герої та обранці долі можуть побачити їх!..

Жеребець став дибки, певно, тварина відчула настрій вершника, бо заіржала голосно й відразу пішла легко й невимушено, здавалося, навіть не торкалася копитами глинистого твердого грунту.

Агал притримав коня: негоже йому випереджати царя, але Скіпур махнув рукою, і хлопець пустив буланого вгору по схилу горба. Жеребець могутніми грудьми розсував високу траву, наче стелився по ній, плив степовим травостоєм, Агал розпластався на широкій спині, з насолодою вдихав гострий запах кінського поту, і бур’янові стебла хвицяли його по колінах.