Ростислав Самбук - Вибух

Кинулася у воду, занурившись з головою, і попливла повільно, не озираючись, до берега.

Пливла й знала, що життя чудове й неповторне, особливо, коли сама куєш своє щастя.

Гуляй, дитино, поки твоя година.

Хаблак потрапив на хутір Дубовці в обідній час. Останній кілометр довелося подолати роз’їждженою піщаною дорогою пішки, бо в “Москвичі”, якого виділив йому полковник Каштанов, зіпсувалося запалення, водій почав копирсатися в трамблері, а майор, щоб не витрачати час і розім’ятися, попрошкував до хатів, що виднілися за рідкими деревами.

Сьогодні вранці з’ясувалося, що дружина скульптора Євгена Омеляновича Трояновського перебуває на дачі — про це повідомили сусіди Трояновських, вони знали навіть, де саме має хату Євген Омелянович: гостювали в нього в Дубовцях.

Хаблак прикинув, що від Дубовців не так уже й далеко до Щербанівки, села, де головував ще один пасажир — Григорій Андрійович Дорох, і можна за день, коли, звичайно, ніщо не завадить побувати й там.

І ось тобі: зіпсувався трамблер…

Дім Трояновських Хаблакові показали відразу. Певно, не знайшлося б у Дубовцях людини, яка не знала б свого “знаменитого” земляка, і тітка, котра пояснила майорові, як краще дістатися до Трояновських, казала про скульптора з повагою і називала його шанобливо на “ви”.

Але будинок Трояновських не дуже-то й вирізнявся поміж інших. У Дубовцях, видно, всі жили заможно, будинки стояли суціль цегляні, на високих підмурках, укриті бляхою або шифером. Хаблак помітив лише дві чи три садиби, де збереглися старі, під очеретом хати.

Єдине, що відрізняло будинок Трояновських, — величезна, по всьому фасаду, скляна веранда, зрештою, мусив же чимось знаменитий скульптор виявити свої смаки — вони проявилися ще в тому, що хвіртка, від якої до веранди вела вимощена бетонними плитами стежка, замикалася, Хаблак посмикав її і — безрезультатно.

Майор пройшов уздовж дротяної сітки, сподіваючись побачити когось на садибі, але там наче все вимерло, і коли б не біла “Лада”, що стояла просто на подвір’ї, подумав би, що дружина Трояновського подалася кудись із Дубовців.

Про те, що Юлія Олександрівна водить машину й сама відвезла скульптора в аеропорт, Хаблак дізнався з розмови з Євгеном Омеляновичем. Правда, Трояновський не сказав йому, що дружина перебуває на дачі, він міг і не знати цього: може, Юлія Олександрівна мала бути в Києві, та щось, певне, змінилося в її планах, тому й вирішила побувати в Дубовцях.

Але ж де вона?

З таким запитанням Хаблак і звернувся до літньої жінки в світлій лляній кофті, що порпалась на сусідньому городі.

Жінка відповіла не одразу, довго, чи не півхвилини, роздивлялася Хаблака з-під приставленої козирком долоні, нарешті підійшла до нього ближче й запитала сама:

— А ви хто ж будете?

— За дорученням Євгена Омеляновича, — не зовсім конкретно відповів Хаблак, проте, виявилось, цього туманного пояснення було цілком досить, бо жінка одразу мовила:

— Шукайте на річці.

Видно, вона вважала свою відповідь вичерпною, бо повільно рушила назад до городу, однак майор затримав її, пояснивши, що по-перше, ніколи не зустрічався з Трояновською, по-друге, не знає навіть, як пройти до річки і що все це значно утруднює йому пошуки Юлії Олександрівни.

— До річки он туди через луки, — показала жінка рукою на завулок. — А Юльку й самі побачите, іншої такої нема.

Ця репліка засвідчила її не зовсім прихильне ставлення до сусідки, й Хаблак негайно скористався з цього:

— Як зрозуміти: такої?

Жінка зміряла майора оцінюючим поглядом, презирливо гмикнула, і Хаблак збагнув: либонь, зарахувала його до одної з Трояновськими компанії, і зовсім уже зневірився в тітчиній симпатії, проте вона все ж визнала за можливе розвинути свою думку:

— А такої вертихвістки. Чоловік від’їхав, а вона одразу гола на пляж…

— Гола? — щиро здивувався Хаблак. — Отак от, без нічого?

— Ну, якщо це у вас називається одягом… Невже і в місті так ходять? Ганчіркою прикриється, а все — на очі.

— Лише ганчіркою? — хитро примружився Хаблак. — Певно, в купальнику. І на пляжі…

Тітка сердито похитала головою.

— А через село чому? Ти на річці роздягайся, а чого селом отак швендяти?

Хаблак хотів сказати, що, либонь, вона має рацію, та вулицею, обдавши їх пилюгою, промчали червоні “Жигулі”. Машина загальмувала біля хвіртки Трояновських, якийсь чоловік вискочив з неї, посмикав хвіртку і, впевнившись, що вона замкнута, поїхав далі.